Розділ «Острів перевертнів»

— Хортице! — трубний бас Баби Катрі виривався зі слухавки й був чутний на всю кімнату. — Ти чому в школі третій день не з’являєшся?

— Та хворію я!

— Ірино, ти ніколи не була ідеальною ученицею, але раніше хоч не брехала! — обурилася Баба Катря. — Я щойно купувала груші у твоєї бабусі, і вона нічого не знає ні про яку хворобу! Запитала мене, чи все в тебе в порядку з математикою!

Ірка прибрала трубку від вуха й безпорадно зиркнула на друзів. Друзі дивилися на неї так само розгублено. А майор швидко пробубонів:

— Скажи, що бабця не в курсі. Ти до лікарні їздила, а їй не сказала, аби не хвилювати.

— Бабуся не знає. Я до лікарні їздила… — невпевнено пробелькотіла в слухавку Ірка й, підкоряючись мовчазному наказу майора, уже бадьоріше заторохтіла: — На обстеження. Мені на лінійці так зле стало — просто жах! Мене наш сусід додому відвів. Я навіть попередити вас не встигла.

— І що кажуть лікарі? — з недовірою, але вже і з деякою тривогою поцікавилась класуха.

— Поки що нічого. Попросили завтра прийти, коли аналізи будуть готові,— повторюючи за майором, відповіла Ірка.

— Ну дивись, Хортице, якщо ти мені голову морочиш — підеш до директора, хай вона з тобою розбирається.

— Я чесно, Катерино Семенівно… — почала була Ірка.

Але Баба Катря ще не закінчила.

— Тепер поясни мені, як це ти опинилася на лінійці в масці. Тебе хто туди призначав?

— Я не знаю, Катерино Семенівно. — Зробила зовсім невинне обличчя Ірка, хоча класуха й не могла її бачити. — Мені старшокласник якийсь маску до рук сунув. От я й подумала: може, той, хто виступати має, занедужав або не прийшов, і його замінити треба.

— А куди потім маска поділася? — з підозрою поцікавилась класуха.

— Той самий хлопець і забрав. А що, не треба було йому віддавати?

— По-моєму, ти все-таки морочиш мені голову, Хортице. Що з тобою коїться останнім часом? У класі про тебе чутки недобрі пішли. Мовляв, ти наркотики вживаєш чи то торгуєш ними. Давай розбирайся, що в тебе зі здоров’ям, тоді ми серйозно поговоримо. До речі, довідку з лікарні прихопити не забудь, — з телефону долинули короткі гудки.

Ірка сумно глянула на слухавку, яка продовжувала пищати.

— З приводу наркотиків Наталка Шпак просто так бовкнула, а наші плетухи, звісно ж, відразу й роздзвонили.

— Нічого, твоя класуха трішки подумає й вирішить, що ти до лікарні саме від наркотиків лікуватися ходиш, — заявив майор. — Ось тобі й алібі!

— Та що ви таке кажете?! — обурилась Тетянка. — Може, для ваших злочинців це й алібі, а для Ірки — повний кінець світу! Якщо в школі вирішать, що вона наркоманка, як вона далі вчитися буде?