— Зверніться до міліції,— без жодного інтересу буркнула Ірка. Розмова викликала в неї дедалі більший подив.
В Іващенка смикнулися куточки рота: він чи то посміхнувся, чи то скорчив гримасу.
— Ні, в міліцію не можна, — пробелькотів він і швидко заспокоїв Ірку: — Ти не хвилюйся, я до тих ментів уже приватно звертався. На мене один дуже крутий майор працював.
— А я, взагалі-то, й не хвилююся, — відповіла Ірка.
— Та все одно дарма, — не слухаючи її, вів далі Іващенко. — Я й свою службу безпеки залучив, і до цих, що шпигунів ловлять, ходив, і комп’ютерних хакерів наймав, аби вони трансфери по банках відслідковували… Усі з мене гроші взяли, а потім руками розводять. Кажуть: жодних слідів! Коротше, для мене — повний кінець світу, хоч бери та вішайся! — Іващенко зсунув краватку на бік, немов і справді збирався повіситись прямо тут, на Ірчиній яблуні.— Саме тут я й згадав про тебе! Дав своїм хлопцям завдання… Вони, звісно, лаялися: ні ім’я, ні прізвища, ні тобі фотографії, тільки опис та приблизний вік… Але нічого: побігали, пометушилися, і бачиш — знайшли тебе, Ірко Хортице.
— І навіщо ж я вам знадобилась? — Ірка витріщилася на Іващенка з таким самим подивом, як нещодавно на бабусю.
Бізнесмен ніяково відвів очі вбік, поворушив губами, немовби куштуючи несказані слова на смак, і нарешті випалив:
— Я знаю, що ти відьма!
— Чого це ви лаєтесь? — ображено скривила губи Ірка. — А ще дорослий, називається!
Але тепер, коли найголовніше було вже сказано, Іващенко позбувся своєї розгубленості й перейшов до справи.
— Не мороч мені голову, дівчинко, — з тихою зміїною пестливістю прошипів він. — З пам’яттю в мене все гаразд і з мізками так само. Думаєш, я не пригадую, як ти на мітлі літала?
— На рогачі,— набурмошено виправила його Ірка.
— Для мене це несуттєво, — відмахнувся Іващенко. — А ще я пригадую, як ти обернула одну пані на копицю сіна!
— Це не я! — знову запротестувала Ірка. — Вона сама! Я просто не дала їй перевтілитися назад! А відьом не буває, ви ж самі тоді сказали!
— Несподіванка… Потрясіння… Шок, — відчеканив Іващенко. — Але пізніше в мене був час усе добре обмізкувати. І я зрозумів: ніхто, крім відьми, не міг таке виробляти! А знаєш, що ще? Я пригадав вашу розмову в провулку й проаналізував її… Замовляння там усілякі, чарівні слова, вийнятий слід. І ще ця моя хвороба незрозуміла, яку жоден лікар ніколи не бачив. І здається мені, що це ти намагалася мене вбити! Чаклунством! Правда? — бізнесмен пильно глянув дівчиськові в очі.
Ірка почала ніяково вовтузитися на лавочці. Відчуття провини за ледь не скоєне вбивство повернулося до неї з подвійною силою. А й справді, жив собі чоловік нормально, доки вона його слід не вийняла й замовляння не наклала. Гадала, що всього-на-всього тренується, а виявилося — ледь до могили чоловіка не довела.
— Але ж я вас потім урятувала! — спробувала виправдатись Ірка.
— Якби не зачарувала, і рятувати б не довелося! — заявив Іващенко.
Ірці його заперечення видалося цілком резонним.
— Я не спеціально, мене обдурили! — уже ледь не плачучи, виправдовувалася відьмочка.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Ірка Хортиця приймає виклик» автора Волинська Ілона на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Чаклунство за наймом“ на сторінці 6. Приємного читання.