Розділ «Чаклунство за наймом»

Розділ 3

Відьми вроздріб і оптом

Ірка тихенько зазирнула до будинку. Зазвичай бабця не дуже придивлялася, хто приходить до Ірки в гості. Але дорослого дядечка на дорогезному джипові могла й засікти, і тоді вже запитань не обберешся. Але здається, на цей раз Ірці пощастило. Бабуся, ще й досі важко дихаючи після ранкового скандалу, стояла посеред вітальні й гнівно шурхотіла сторінками телепрограми. Нарешті вибір було зроблено і, продовжуючи обурено сопіти, вона плюхнулась у крісло. Клацнув пульт, розкішна красуня посеред такої ж розкішної кімнати театрально заламала руки й закричала щось про неземну любов. На бабусиному обличчі нарешті з’явився спокій.

Ірка задоволено кивнула. Усе, можна вважати, що бабці немає вдома. Тепер не те що на джипі, а на танкові можна приїздити — вона все одно не помітить. Дівчинка знехотя потяглася до столика під яблунею, де, витираючи піт широкою картатою хусткою, сидів бізнесмен Іващенко.

— Що, зранку красу наводила? — зиркнувши на Ірку, спитав бізнесмен.

— Яку ще красу? — отетеріла Ірка.

— Та біля очей лишилося, — ніяково гмукнув Іващенко. — Яєчна маска, чи що? Моя дівчина їх теж робить.

Ірка відколупала з повіка плівку присохлого білка.

— Авжеж, маска, — похмуро буркнула вона. — Косметична. Яйце з розчавленим помідором і цілим кабачком. Накладається на базарі.

— А чому на базарі? — не зрозумів Іващенко.

— Там від фруктових випарів повітря для шкіри дуже корисне, — люб’язно пояснила Ірка. — Так своїй дівчині й перекажіть.

— Моя дівчина на базар не ходить, ми хатню робітницю маємо, — відповів Іващенко, остаточно розгубившись.

— Нічого, заради краси можна й сходити. Нехай стане посеред базару, яйцем і помідором намажеться, а кабачком розітреться…

Ірка почала дратуватися. Хатня робітниця в них, бачте! Він що, сюди приперся про хатню робітницю розповідати?

— Ага. Ну так, — невиразно пробелькотів Іващенко і змовк, нерішуче зиркаючи на непривітну господарку. Ніяково посмикав краватку, немовби та його душила. Поводив пальцем по погано обтесаному краю стола.

Ірка мовчала, зовсім не збираючись допомагати бізнесмену. І більше б за все її влаштував варіант, якби гість забрався з її садка, так і не зважившись на розмову.

Але Іващенко недарма був великим бізнесменом. Набравши повні груди повітря, як перед стрибком із вишки, він випалив:

— У мене є компаньйон. Тобто був компаньйон.

Ірка знизала плечима. Ні, він не про хатню робітницю прийшов розповідати, схоже, він вирішив познайомити Ірку з усім своїм сімейством. Ось уже й до компаньйона дійшло, скоро про собак із кішками розповідатиме.

— Отже, недавно мій компаньйон зник. Утік. І прихопив із собою дуже велику суму. Величезні гроші, ти собі навіть не уявляєш які! А найголовніше те, що це не наші з ним гроші. Це гроші наших партнерів. Вони нам бабки під один проект дали. А тепер, сама розумієш, ані проекту, ані грошей, самі лише неприємності.