Розділ «Чаклунство за наймом»

— Авжеж, нехай, — незворушно погодилась білява відьма. — Далеко все одно не втече. — Вона витрусила посеред коридору жменьку сушеної трави з невеликого саморобного пакетика й наказала: — Кільцем тобі доріженька, Серього!

— Ти навіщо сміття накидаєш? — слабко відреагувала прибиральниця, розплющивши одне око. І відразу ж його заплющила, оскільки за Тетянчиною спиною почувся тупіт ніг. Хтось біг, аж повітря свистіло.

Дівча озирнулося. Доріженька кільцем неминуче привела програміста-втікача назад до юної відьми. Очманілий хлопець мчав, не розуміючи куди. Слідом за ним неслася Ірка на швабрі, а за нею стелився по підлозі величезний вовк. Серьога весь час озирався й божевільними очима зиркав на своїх незвичайних і страшних переслідувачів, а з його горла виривався тонесенький, відчайдушний вереск:

— Не буває! Не вірю! Відьми! Перевертні! А-а-а!

Хрипло, загнано дихаючи, Серьога пробіг повз Тетянку… Підступна відьмочка виставила ногу й носком кросівки зачепила утікача за щиколотку.

Скинувши руки, хлопець гепнувся й розпростерся на підлозі. Спробував звестися. Але згори, вдаривши підметками йому в спину, спікірувала Ірка, а на плечі довгим стрибком звалився перевертень.

— Тримай його! В’яжи! Крути! — клубок тіл прокотився по коридору, а коли розпався, Тетянка знову зареготала.

Дві пари наручників скували Серьогу по руках і ногах, а крізь наручники було пропущено швабру. Серьога висів на ній, немов жертва людожерів у кіно.

— У-у-у, сміхотунка! Швабру покажи — і то ірже! — знизав плечима майор, котрий знову прибрав людської подоби. — А що тут смішного? Адже так зручніше! Я — попереду, сестричка й хлопчак — позаду. Нумо, взяли й потягли!

Ірка з Богданом та Ментівський Вовкулака підхопили швабру з двох боків — Серьога слабко заскімлив, провисаючи, — і, гордо тягнучи «впольовану» здобич, рушили до Іващенка.

— А хвости за вами хто підбирати буде? — спитала вслід Тетянка.

Ірка й майор дружно зиркнули собі через плече й нижче. А потім так само дружно поцікавились:

— Які ще хвости? Нема ніяких хвостів!

— Та я, власне, ось їх мала на увазі,— трохи розгублено пояснила Тетянка, киваючи на пані з папкою та бабцю-прибиральницю. — Вони надто багато бачили: перетворення, польоти. Напевно патякати будуть.

Вовкулака зміряв оцінювальним поглядом напівнепритомних жінок і буркнув:

— Так, проблемка! Одразу я її, мабуть, і не вирішу. Тим більше, пообідав зовсім недавно.

— Гаразд, ідіть! Ідіть собі до Іващенка, — відразу ж заквапилася Тетянка. — Я й сама впораюсь. Ідіть, ідіть, не затримуйтесь.

Процесія зникла, і лише тоді Тетянка полегшено зітхнула.

— Вирішить він! У-у-у, вовцюга! — пробелькотіло дівча й нахилилося до небажаних свідків. Обидві ледь-ледь розплющили очі й знову нажахано їх заплющили, побачивши над собою обличчя. — Не така вже я й страшна! — трохи образилась Тетянка. — Що ж мені з вами робити? — І тут вона радісно клацнула пальцями. — Знаю! — І відьмочка ледь чутно заспівала: — Ой, ходить Сон по вулоньці, в білесенькій кошулоньці… — Дихання жінок стало рівним, спокійним. А Тетянка все співала… — Ходить-ходить, тиняється, до пам’яті торкається. Ходи, Сонку, у колисоньку, приспи нашу дитиноньку, хай спить, не бубнить, що бачила — те забуде, що згадає — за сон має. Ось так!

Під стіною, прямо на підлозі, безтурботно заплющивши очі, спали бізнес-леді й бабця-прибиральниця.