Розділ «Чаклунство за наймом»

— Якщо ми ваші гроші не знайдемо, вам і решти сорока мільйонів не бачити, — майже машинально відбивалася Тетянка. — Гаразд, Господь із вами, якщо ви такий жаднюга. Три! Три відсотки!

— Нуль сімдесят п’ять!

— Два!

— Добре! — закричав Іващенко. — Один, і все, все! П’ятсот тисяч я знайду, як компенсувати, але це моє останнє слово!

Тетянка коротко кивнула і, вирвавши з блокнота аркушик, почала писати.

— І що, ми будемо завіряти це в нотаріуса? — кисло поцікавився Іващенко, читаючи текст угоди.

— А навіщо нам нотаріус? — здивувалась Тетянка.

Швидким рухом відібравши в Богдана стрілу, вона потяглася до руки Іващенка. Бізнесмен різко скрикнув і здивовано витріщився на свій закривавлений палець. Тетянка притулила його палець до паперу.

— Подивимось, як ви насмілитесь порушити таку угоду, — сказало дівча й спробувало посміхнутись якомога зловісніше.

Схоже, її посмішка і власний кривавий відбиток на білому аркуші справили на Іващенка неабияке враження. Бізнесмен зблід.

— То що, виходить, завтра я чекаю на вас у мене в офісі? — спитав він, встаючи з-за столу.

— Чекайте-чекайте, — муркнула йому Тетянка, дмухаючи на папір, аби просушити кривавий відбиток.

Бізнесмен зблід іще дужче й майже підтюпцем рушив до хвіртки.

— Ну ні фіга собі! — видихнув Богдан, котрий похмуро мовчав під час переговорів. — Начебто така тиха, боягузлива, у школі всього боїться… А тут диви, як мужика розкрутила!

— До чого тут школа, — пирхнула Тетянка. — Це бізнес! — Вона помахала текстом угоди. — Ти хоч розумієш… Ні, ти нічого не розумієш! — Вона повернулася до Ірки: — А ти хоч розумієш, як нам пощастило?

— Не знаю. Я цього Іващенка взагалі вже випровадити хотіла, — невпевнено промимрила Ірка. — А вийшло якесь чаклунство по найму. Якось мене це все… напружує.

— Цікаво! — ображено мовила Тетянка. — А для кого я тут стараюся? Чаклунство по найму, бачте, її напружує! А що ти взагалі зі своїм чаклунством збираєшся робити? Для друзів ворожити на великі святки? Так вибач, твої друзі й самі у ворожінні непогано січуть! — На Таньчиних губах промайнула самовдоволена посмішка. — Ми ж не шахраюємо, як оці ось, з газети, ми пропонуємо справжнісінькі чари, без дурнів!

— Гроші якісь… шалені! — майже жалісно мовила Ірка. — Навіть уявити важко. Півмільйона доларів на трьох!

Тетянка зиркнула на Богдана й скорчила гримаску:

— А я ще сказала, без дурнів! Вибач, Богданчику, про тебе геть забула. Не розумію, чого ми ще й із ним маємо ділитися, по-моєму, від нього жодної користі. Ну добре вже, якщо ти так кажеш, хай буде на трьох. А якщо на трьох, то не такі це вже й шалені гроші.— Вона витягла з кишені калькулятор, швидко пробігла пальцями по клавішах. — На кожного виходить по сто шістдесят шість тисяч шістсот шістдесят шість. — Тетянка раптом спохмурніла. — Шістсот шістдесят шість? Погане число. Диявольське.