Розділ «Надія Гуменюк Енна. Дорога до себе»

«В Ірис дуже пластичний мозок. Він змінюється, як пластилін у дитячих руках. Головне — контролювати і дозувати ліки. Я змушу її забути все, що треба забути. Я дам їй нову біографію, нову пам’ять, нове життя і на її прикладі покажу, як можна зробити людство щасливим і як можна ним керувати».

«Ядвіга дорікає мені тими… Але тоді було по-іншому, тоді я ще багато чого не знав. А тепер — ніякого сульфозину, атропінокоматозної терапії, жодних нейролептиків, мажептилу та іншого непотребу, яким треба напихати пацієнтів там, де опинився правдолюбний братик Ядвіги. Олесь — психопат, що уявив себе месією. Він хоче словом змінити суспільство? Словом? Який утопізм! Який ідіотизм! Бідолашний Олесь Славський не знає і знати не хоче істинної природи людини, цієї жалюгідної істоти, яка відрізняється одна від одної тільки мікроскопічними дозами хімічних елементів. Людське нутро набите хтивістю, заздрістю, жадібністю, хитрістю, підступністю, зрадливістю. Жадобою влади… Ні, прагнення керувати є не в усіх. Це — привілей обраних. А решта потребує, щоб нею правили, решті, як овечій отарі, потрібен вожак. Щоб змінити людину, треба навчитися керувати її пам’яттю».

«Нова епоха вимагає нового психотропного препарату. Тепер є дещо новіше, ефективніше… У кінці п’ятдесятих швейцарський хімік Альберт Гофманн виділив з грибів psilocybe mexicana чистий продукт — псилоцибін. Гриби psilocybe деякі індіанські племена використовували у своїх ритуальних обрядах, а ще поклонялися їм. Псилоцибін допоможе мені. Головне — дозування. Між одним міліграмом і двадцятьма — відстань як від Північного полюса до Південного. А ще — пропорції з моїм препаратом. Пропорції — велика річ. Авжеж, я винайшов свій препарат. Як він називається? Ще не знаю. Може, сніжнин, може, сніжбор, може, борсн… А може, й просто — препарат Сніжницького. Уявляю, що буде, коли про це дізнаються мої заздрісники! Але що вони знають? Що вони взагалі знають, ці задрипані провінціали? Чи чули вони такі імена, як Стенлі Мілгрем, Беррес Скіннер, Джон Ватсон, Альберт Гофманн? Чи знають вони про тест Ейхмана, психічні конструкти Халла?

Людська пам’ять — ось ключик до гармонії, спокою і щастя. Навчимося управляти нею — зможемо зробити людство щасливим. Зникнуть війни, конфлікти. Буде тільки спокій. Спокій і гармонія».

«Ну хіба це не щастя — стерти з пам’яті все погане, те, що мучить людину, переслідує, завдає болю, заважає жити у злагоді з собою і зі світом, нав’язує комплекси і зрештою вкорочує віку? Хіба це не щастя — почати життя заново, з чистого аркуша? Ось у чому моє покликання, моя місія на землі».

«Я здивований, украй здивований. То Ядвіга, виявляється, ще й досі не зрозуміла, з ким живе? Досі не може відрізнити мене, вченого, від звичайного лікаря-психіатра? Отакої! Вона нещасна, бо хоче кохання? Їй бракує почуттів, пристрасті? Хтива самка. Хіба я не створив їй усі умови для щастя? Хіба вона не має всього, про що інші жінки тільки мріють?»

«Вона дорікає мені тим, що в енної після вживання моїх препаратів бувають галюцинації. Але ж вони минають. Однак завдяки їм пам’ять позбавляється баласту, непотрібної інформації, без якої дівчинка зможе стати щасливою. Авжеж, на шляху до відкриття всяке трапляється. Невже Ядвіга, людина з вищою освітою, — така наївна, що вірить у казочку про те, що Павлов експериментував виключно з собаками? Ха-ха! Знаменитий фізіолог робив те саме і з дітьми. Вона не знала? Не знала?! Авжеж, великий Павлов привчав їх так само, як і собак. Зате його відкриття про умовні рефлекси назавжди закарбувалося в історії. Й ім’я — також. А хто згадує тих нещасних піддослідних? Вони стали гумусом на полі наукового врожаю, на ниві прогресу людства.

Гуманно — не гуманно… Усе відносно, усе пізнається в порівнянні. Заради наукового відкриття варто йти на будь-які жертви, бо воно — для цілих поколінь, для всього світу, для майбутнього планети. Діти у притулках і в’язні в таборах — найкращий живий матеріал для експериментів. Завжди і скрізь. Бо серед цього контингенту найбільше людського браку, генетичного сміття, патологічних відхилень. На них випробовують нові лікувальні препарати та методи, над ними проводять психологічні досліди. А на кому ж іще? На щурах? Щури — для дурників. Щури тільки на початковій стадії. Деякі ліки зовсім по-різному діють, скажімо, на щурів, собак, мавп і людей. Абсолютно по-різному! Тож людей не завжди можна лікувати тим, що випробували на щурах. Це підтвердить будь-хто з дослідників. Ох, Ядзю, Ядзю! Замість того, щоб підтримувати великого вченого, ти йому заважаєш. Це погано».

«Ядвіга читає мої книжки. Навіщо? Що вона в них розуміє? Учора заговорила про psilocybe. Мовляв, гриби при найменшому передозуванні викликають галюцинації, відчуття викривлення часу та простору, зміни звуку і кольору, спричиняють ототожнення себе з тваринами та уявлення виходу з власного тіла. Ну прямо цитатою видала. По-перше, я використовую препарат із грибів тільки як один із компонентів, по-друге, треба знати норму. А по-третє, навіть звичайнісінький аспірин деякі люди погано переносять, навіть банальний анальгін у декого викликає побічні ефекти. Чого вона суне носа не у своє просо?

Каже, таких, як Олесь, привозять у палац не лікувати, а навпаки, щоб зробити їх хворими, сховати від світу, знищити, назавжди викреслити з соціуму, перетворити на інвалідів. Бо вони — праведники цього божевільного світу, найчистіші, найчесніші. Але я їх сюди не вкидав, я їх не судив. До чого тут клятва Гіппократа, принципи, совість, гріх? Мені передають їх зі встановленими діагнозами. Я лікую діагноз. У суспільстві має бути порядок. Служба безпеки виявляє небезпечних для держави індивідуумів, міліція арештовує, суд — судить, лікар — лікує. Хіба я бажаю Олесеві зла? Але я не хочу через нього спіткнутися і стати ніким. У мене велика місія і хай тільки хтось спробує стати мені на заваді!»

«Більшість людей не здатна виступати в ролі ініціатора будь-чого, але має потребу в контролі над собою з боку інших осіб. Це науковий постулат. А на чому ґрунтуються заклики цих олесів? На утопізмі й ідеалізмі? Світом будуть правити не політики, а повелителі людської психіки».

«Ця дівчинка — мій шанс. Мій щурик, мій кролик, моє цуценя. Енна стане моєю щасливою зіркою. В сузір’ї Цефея знаходиться туманність Ірис. А наді мною — зірка Ірис, зірка генія. І що ти скажеш, Ядзю, коли про Сніжницького заговорить увесь світ?

Не заважай! Бо…»

«Олеся немає. Ядвіга стає небезпечною. Вона називає мене андроїдом, тобто кібернетичним людиноподібним організмом. Начиталася свого Айзека Азімова. Я не людиноподібний, я — над людьми. Мушу думати про них усіх!»

«Енна не стане фармацевтом. Справа не в пам’яті — в неї не так влаштований мозок, він відторгає математику і хімію — головне, що потрібно фармацевту. Це не моя помилка, не огріх експерименту. Але так прикро. Мені потрібен помічник…»

«Якийсь Роман Ружин… Моя найбільша загроза. Він забирає в мене дівчинку, заважає моєму експерименту, стає на шляху до порятунку мільйонів людей. Він, що не вартий порошини на моїх мештах. Його листи мене дуже засмутили. Енна, моя слухняна енна, потрапила в його пастку і перестала слухати мене. Мене, який дав їй нове життя, позбавив дурних спогадів. Це божевілля. Не дозволю!»

«Його немає. Енна знову слухняна. Перебування в палаці пішло їй на користь. Експеримент проходить успішно. Ще трохи і можна буде подавати матеріал на вчену раду академії».

«SOS! Він не тільки забирає її. Він щось рознюхує про мене. Був у дитбудинку, вештався палацом. Не можна допустити, щоби справу всього мого життя перекреслив якийсь журналіст. Моя місія важливіша за нього, за всіх тих, хто був перед енною, навіть за саму енну. Енна стає поганою дівчинкою».

«Досліди виходять на новий рівень. Цікаво спостерігати, як впливають на пам’ять мої препарати при струсі мозку. В енної не тільки струс, але й переломи, але то дурниця — молоді кістки хутко зростуться. А поки вона лежить… Я навіть відпустку взяв…»

«Ірини немає. Вона — Енна. Він і вона ніколи не зустрінуться! Вони не зустрінуться!»