Розділ «Надія Гуменюк Енна. Дорога до себе»

«Закоханість — хвороба, спричинена порушеннями на рівні виділення гормонів, це патологічна залежність, у сотні разів сильніша за всі інші: нарко-, алко-, тютюно-. Загострюється зазвичай у березні-травні. Дофамін виробляється в лівій півкулі мозку. Мозок втрачає логіку і раціо. Страждають також серце і судини. Якщо хвороба затягується, може настати божевілля або й смерть».

Почерк доктора Сніга, як і мова, — кожне слово ніби викарбуване на папері. Літери справді схожі на маленькі шабельки — без плавних переходів і округлостей, кожна — з гострим шипом на згині.

«Фрейд — інтелектуальний шахрай. Його теорія психосексуального розвитку особистості ненаукова, а твердження, що лібідо лежить в основі поведінки і його порушення призводить до психічних розладів, — повна маячня. Лібідо — це просто хіть, просто пристрасть. Я понад цим. Вище хтивих котів від науки!»

«І Юнг туди ж: лібідо — це психічна енергія людини. Дурня! В мені стільки енергії, що всі ваші лібідо, разом узяті, не зрівняються. Поведінка залежить тільки від набору амінокислот, від співвідношення хімічних елементів у людському організмі і дози мікроелементів. Не вистачає йоду — розумова відсталість, дефіцит заліза — анемія, збій у процесі засвоєння калію — проблеми з серцевим м’язом. А яка болячка, така й поведінка».

Серед шаблеподібних записів — газетна вирізка, приклеєна до аркуша. Вона вже трохи зжовкла від часу.

«Відоме своїм аристократизмом і вишуканістю сімейство банкіра Ротберга було шоковане: їхня донька Патрісія, красуня, одна з найкращих студенток університету та спадкоємиця родинного бізнесу, закохалася в бідного хлопця, до того ж із сумнівною репутацією. Батьки намагалися напоумити єдину доньку, змальовували безперспективність такого шлюбу, але все було намарне. Ротберги зрозуміли: це хвороба, тож звернулися до відомого психіатра.

Патрісію відправили в спеціальний заклад. Там лікар, який прославився своїм геніальним хистом проникати в закапелки пам’яті, взявся до справи, звісно, за чималий гонорар. Але й зробити він обіцяв неймовірне: викинути з голови дівчини образ хлопця, стерти навіть найменший спогад про нього.

Мозок Патрісії виявився піддатливим — лікування дало ефект. Однак пацієнтка, крім коханого, забула й багатьох інших людей, а якось, ставши перед дзеркалом, не впізнала саму себе. Батькам не вельми сподобався результат. Але психіатр заспокоїв їх, назвавши таку реакцію організму побічним ефектом, і пообіцяв згодом усе виправити. Для цього пацієнтка повинна була перебувати під його постійним контролем і щонайменше раз на шість місяців проходити профілактику.

Життя для дівчини почалося з чистого аркуша. Патрісія повернулася додому і більше не згадувала свого коханого.

Минуло три роки. Батьки намагалися познайомити свою улюбленку з хлопцями зі свого кола, підштовхнути до ближчого спілкування. Однак Патрісія була холодною та неприступною — їй ніхто не подобався і вона ні з ким не хотіла зустрічатися. Ротберги вирішили, що це також побічний ефект лікарського експерименту, і змирилися з тим, що донька ніколи не вийде заміж.

Якось Патрісія поїхала до іншого міста. Йдучи вулицею, почула, як хтось покликав її на ім’я. Голос справив на дівчину ефект удару блискавки — вона здригнулася і завмерла, а тоді розвернулася і помчала до того, хто її гукнув. То був її хлопець.

Мить — і ніби й не було між ними років розлуки, штучно стертий пласт пам’яті відновився. Патрісія впізнала того, кого любила, а заодно згадала своє попереднє життя. За кілька секунд довготривалий експеримент знаменитого психіатра зійшов нанівець.

Чому? Загадка, ще більша, ніж сама пам’ять. Може, тому що центр, відповідальний за кохання, знаходиться не в мозку, а в тій субстанції, яку називають душею?»

Напис рукою доктора Сніга під газетною вирізкою: «Цього ніколи не станеться — вони не зустрінуться!!!»

То ось чому я опинилася в іншому регіоні країни! Та ще й із повним набором комплексів. Як йому вдалося змінити моє ім’я в документах? Заявив, що вони пропали під час аварії, а тоді охрестив мене Енною? Просто заплатив і поміняв паспорт і диплом? Силою гіпнозу змусив когось це зробити? Чи якимось чином сам підробив? У будь-якому разі то — справа рук і техніки. Але змусити забути, забути все…

Сонце поволеньки перекочується на захід, у кімнату зі східного крила будинку заповзає післяполуднева прохолода. Я вже кілька разів відкладаю записи, виходжу на кухню, заварюю то чай, то каву, наміряюся кинути всю цю писанину у вогонь і не розтроюджувати собі душу. Та щось утримує мене біля цих списаних гострим почерком зошитів, змушує читати.

«Клаповух — це результат передозування? А може, Д. Д. давала ще щось, з іншого приводу, і посилила дію мого препарату? Або ж Гр. порушила режим прийому? Чи це особливості психіки дівчинки? Поговорити, перевірити, уточнити».

«Мені в дитинстві також являвся пес, наш вірний і премудрий Шурик…

Якось ми з хлопцями вирішили покататися на тракторі. Коли дядько Петро обідав, завели його «Бєларусь», але зразу впоратися не змогли — трактор посунув на буду біля сарайчика і переїхав її разом із Шуриком. Пес був на короткому ланцюгу і не зміг утекти. Я зняв ланцюг із закривавленого ошийника і закопав собаку за городом. А тоді хутко поладнав буду і перекопав закривавлену землю. Ми поклялися нікому не казати про те, що сталося. Батько мало не здурів: шукав свого Шурика по всіх усюдах, погрожував, що вб’є того, хто вкрав його найближчого друга, декому з підозрюваних таки перепало. Десь у глибині душі я торжествував, бо завжди ревнував нашу розумну вівчарку до тата — тато любив її більше за мене. А потім Шурик почав являтися мені. Щоночі… Тільки заплющу очі, а він — переді мною. Як я хотів забути те, що сталося! Як мріяв, щоби хтось стер з моєї голови той спогад!»

«Дивно, як багато в нас спільного. До того ж ця дівчинка дуже схожа на Масю, нашу донечку, яка так мало прожила. Ірис… Незвичне ім’я. Ім’я від самого Гіппократа. Це знак, перст долі, яким вона показує мені шлях до відкриття».