Розділ «Оповіді визволителя»

Командир батальйону через плеча командира полку мене поглядом спопеляє. А командир полку ввічливий. Хоча краще б матом крив. Нам так звичніше.

5

Ніч мені випала — не позаздриш. Напевне, я спав. Тільки так спав, що, прокидаючись кожні півгодини, не міг з упевненістю стверджувати, чи був то сон чи тільки задрімав я на мить. А в таборі — феєрверк. Гляну у віконце годині о третій ночі, все одно в тому боці ракети в небо летять.

На ранок голова розколювалася. І настрій — гірше нікуди: зараз мене два леопарда рвати будуть.

Інші ротні лише на світанку повернулися. Всі злі. Всі не виспалися. І всі до мене з питанням: слухай, а чому в твоїй роті салюту не було? Я і сам дивуюся, сам не вірю: невже й справді не веселилися?

До вечора викликали мене до командира полку.

Він на мене якось дивно глянув:

— Вчора ви, товаришу гвардії лейтенант, були впевнені, що ваші дємбєля не будуть колобродити?

— Ні, товаришу гвардії підполковник, впевненості не було. Просто вважав, коли буду їх контролювати, вони влаштують салют, а коли піду, поклавшись на їхню совість, тоді салюту не буде.

— А пізня стрільба з танкових гармат з цим якось пов’язана?

— Прямо пов’язана.

— Я так і зрозумів. Будемо вважати, що вам вдалося виховати у воїнів комуністичну свідомість.

На наступних зборах офіцерів командир полку за своїм звичаєм чемно лютував. З легким глузуванням він запитував командирів рот і батарей про те, як же ті мають намір далі служити, коли не здатні приборкати власних підлеглих. А на закінчення поставив мене в приклад: ось як треба командувати підрозділом, ось як треба виховувати підлеглих. Командир полку не став розкривати мій секрет. І правильно робив: нехай кожен сам шлях до успіху шукає. Та й нічого такий метод розкривати, інакше наступного разу всі почнуть з гармат стріляти, дембєлів проводжаючи. Проте начальник штабу полку не втримався і поцікавився: ну так як же вдалося дембєлів приборкати? Потрібно було щось відповідати. І я відповів:

— Метод у мене, товаришу гвардії підполковник, простий: я віддаю наказ, а вони його виконують.

Дружний регіт був мені відповіддю. Саме в той момент я зрозумів, що вписався, нарешті, в колектив, і офіцери полку взяли мене до свого гурту. Минуло зовсім небагато часу, і командир полку гвардії підполковник Бажерін нагородив мене почесною грамотою «за вміле комуністичне виховання воїнів і високу пропагандистську майстерність».

З того дня служба моя якось легше пішла.

Чотири десятки років по тому мені пишуть мої сержанти.

А я їм відповідаю.

Занепад

1