Розділ «Оповіді визволителя»

Через два дні під напором незаперечних доказів керівництво Радянського Союзу було змушене визнати, що літак був-таки збитий радянським перехоплювачем.

9 вересня в Москві була зібрана прес-конференція. Пояснення давав начальник Генерального штабу Збройних Сил СРСР Маршал Радянського Союзу Огарков Микола Васильович. Він розповів журналістам про те, що порушник пройшов над районами Камчатки, на яких знаходяться військові об’єкти особливої секретності. Польоти над цими районами заборонені не тільки іноземним, а й радянським цивільним літакам. Порушення повітряного простору СРСР відбулося в той момент, коли на Камчатці проводилися випробування нових видів зброї. Над нейтральними водами паралельним курсом з південнокорейським лайнером йшов спочатку один американський розвідувальний літак RC-135, потім його змінив інший літак такого ж типу. Південнокорейський літак сам по собі розвідником не був, проте він був свого роду «збудником» системи ППО Радянського Союзу. На величезному фронті від Чукотки до Владивостока були приведені в дію сотні радарів ППО, були приведені в готовність до ведення вогню десятки зенітно-ракетних батарей, підняті в повітря перехоплювачі, між командними пунктами всіх рангів йшов інтенсивний радіообмін. Американські літаки-розвідники все це фіксували. Крім того, саме в цей час над даними районом проходив американський розвідувальний супутник.

Прес-конференція нікого не переконала і хвилю гніву не збила. Ефект був зворотним. По всьому світу прокотилася серія антирадянських акцій. В Америці розлючені громадяни вигрібали з магазинів російську горілку і били пляшки об асфальт. З Канади вигнали радянську циркову групу. У Франції був зірваний концерт радянських музикантів. У європейських і азіатських столицях били шибки у вікнах радянських посольств, консульств, представництв «Аерофлоту» та інших організацій.

У вересні 1983 року всі, хто був здатний мислити самостійно, абсолютно ясно зрозуміли: роки Радянського Союзу полічені, жити йому залишилося зовсім небагато.

3

Радянський Союз був створений для великої війни. Однак після появи ядерної зброї велика війна втратила сенс. У разі виникнення така війна перетворювалася в колективне самогубство.

Для інших форм існування Радянський Союз був зовсім не пристосований. Серія млявоплинних воєн на околицях імперії ситуацію не рятувала. Без великої війни Радянський Союз був приречений на зів’янення, гниття і розпад, бо соціалістична, тобто керована державою (тобто бюрократами) економіка не витримувала конкуренції з економікою нормальних країн.

Провали в економіці комуністична пропаганда пояснювала діяльністю капосного Даллеса. Коли б не було Даллеса і його мерзенного плану, то все у нас було б чудово. І не було б у нас ні бруду на вулицях, ні смороду в під’їздах, ні повального всепроникного хамства, ні трикілометрових черг за картоплею. І наша б економіка пишно квітнула всьому світу на заздрість.

Тільки ж радянська економіка не квітнула. Ні при Даллесові, ні до нього, ні після. Убогість економічної системи, створеної товаришем Леніним, чітко проступало навіть в переможних повідомленнях центральних радянських газет. Тієї інформації, яка містилася в газетах, було цілком досить, щоб зрозуміти повну неспроможність нашої ненормальної системи.

На вигляд все у нас було влаштовано майже як у людей: були міністри і міністерства, був уряд і навіть щось нагадувало парламент. Однак вся влада належала Комуністичної партії Радянського Союзу. Точніше, її Центральному Комітету. Ще точніше — Політбюро Центрального Комітету. У момент утворення в Політбюро було п’ять членів і три кандидати. З роками і десятиліттями кількість членів збільшилася до десяти-дванадцяти, а число кандидатів до п’яти-восьми. Вся влада перебувала в руках цих товаришів; вони і приймали всі рішення. Особливий наголос треба зробити на слові всі.

Політбюро збиралося в будь-який час, коли траплялося щось, що виходить за рамки звичного. Коли нічого незвичайного не відбувалося, засідання Політбюро проходили раз на тиждень в четвер. Тому щоп’ятниці «Правда», «Ізвестія», «Труд», «Радянська Росія», «Червона Зірка» та всі інші газети повідомляли нам, що вирішили вожді на своєму черговому засіданні.

Психологи встановили, що більшість людей починають перегляд свіжої газети з правого верхнього кутка. Тому на першій сторінці кожної центральної газети, на самому видному місці, в тому самому правому верхньому кутку поміщали повідомлення про засідання, що відбулося напередодні.

Коли вже ми завели мову про збитий в 1983 році південнокорейський пасажирський літак, відкриємо газети цього року. Ось хоча б за 15 квітня. У правому верхньому кутку — заголовок великими літерами: «У Політбюро ЦК КПРС». Далі перелік ухвалених рішень. Серед них:

Схвалено пропозиції Ради Міністрів СРСР про зниження державних роздрібних цін наряд товарів народного споживання. Зокрема, знижуються ціни на окремі види чоловічих і жіночих зимових пальто, хутряних комірів, вовняних хусток і деякі інші товари.

Що це?

Це смертний вирок Радянському Союзу.

У царя Миколи будь-який дрібний купчик, нікого не питаючи, знижував ціну, коли товар залежався. А в Радянському Союзі директор найбільшого магазину, будь то ГУМ, ЦУМ або «Дитячий світ», права такого не мав. Скажу більше: такого права не мав ні начальник управління «Мосодяг», ні навіть його шеф, начальник Головного управління торгівлі Московського міського виконавчого комітету товариш Трегубов Микола Петрович. Знизити ціну на «деякі види чоловічих і жіночих зимових пальто» не мали права ні міністри торгівлі 15 союзних республік, ні сам міністр торгівлі СРСР товариш Струєв Олександр Іванович.

Скінчилася зима, сніг зійшов, травичка зеленіє, сонечко блищить, середина квітня, в магазинах і на складах — поклади зимових пальто, комірів, хусток, калош і валянок. Їх взимку ніхто не купив, бо якість паскудна, а ціна непомірна. Зберігати все це до наступної зими одні збитки. Та немає міністр торгівлі наддержави такої влади, щоб трохи ціни зменшити.

Та коли б тільки у нього. Головою Ради Міністрів СРСР на той момент був член Політбюро ЦК КПРС товариш Тихонов Микола Олександрович. У нього був перший заступник і дванадцять заступників. Крім них до складу уряду входили Голови Рад Міністрів п’ятнадцять союзних республік (Росії, України, Казахстану, Білорусії, Грузії, Узбекистану і так далі), 64 міністри і 20 голів державних комітетів.

Державні комітети — це ті ж міністерства, тільки під іншою назвою. Деякі з комітетів за своєю потужністю різко перевершували будь-яке міністерство. Наприклад, розпорядчого ресурсу Державний плановий комітет (Держплан СРСР) мав більше, ніж всі міністерства разом узяті. А влада Комітету державної безпеки (КДБ) була майже безмежною. Проте ні ресурс Держплану СРСР, ні могутність КДБ не було достатніми для того, щоб після завершення сезону знизити ціни на залежаний товар.