Розділ «Оповіді визволителя»

Похоронна команда була призначена заздалегідь: п’ятеро солдатів з лопатами і шматком брезенту. Вони кинулися до трупа звідкись з лівого флангу.

А він лежав біля наших ніг, спрямувавши свій немигаючий погляд в бездонне небо.

Висновок

Ви коли-небудь були знайомі з людиною в період її життя між смертним вироком і стратою? Коли ні, знайомтеся: я — один з таких людей.

Я більше не визволитель. Не для мене ця робота. І не для моєї країни. На моє переконання, тільки та країна, в яку люди юрбами біжать з усього світу, має право давати поради іншим про те, як треба жити. Та ж країна, з якої люди прориваються через кордон на танках, відлітають на саморобних повітряних кулях і надзвукових винищувачах, крадуться через мінні поля під кулеметним вогнем, переслідувані зграями сторожових псів, та країна нікого і нічому вчити не може. Немає у неї такого права. Перш за все давайте в своєму будинку порядок наведемо, створимо таке суспільство, щоб люди не з нашої країни за кордон підземні коридори рили, а щоб до нас такі коридори хтось із багатих і вільних країн намагався прорити. І ось тільки тоді з’явиться у нас право повчати інших, та й то не танками, не гуркотом гусениць по бруківці, а доброю порадою і особистим прикладом: дивіться, милуйтеся, переймайте досвід, коли подобається.

Думки ці прийшли мені в голову давно. Можливо, вони старі й заяложені, однак це мої власні думки. Найперші.

І мені дуже хотілося, щоб вони не померли в моїй голові, а для цього потрібно було поділитися ними хоча б з двома іншими людьми. Та в моєму становищі це було неможливим. Нас, професійних визволителів, за такі думки стріляють. В потилицю.

З одним визволителем такими ідеями поділитися можна, а з другим вже не встигнеш.

Тому я втік. Забрав свої думки разом з головою. До переходу я готувався багато років і ніколи не вірив в його успішний результат. Однак мені пощастило.

За комуністичними законами я — зрадник і перекинчик, злочинець, який скоїв тяжкий, особливо небезпечний державний злочин. Військовою колегією Верховного Суду Союзу РСР я засуджений до найвищої міри покарання. Спосіб виконання вироку не уточнений. Моїм катам даний широкий вибір: автомобільна катастрофа, самогубство, серцевий напад. Та їм ще потрібно знайти мене.

А поки я живу в останньому періоді свого життя — між смертним вироком і стратою.

У моєму житті це найщасливіший час.

Частина друга

Чому нас не відправили звільняти Румунію

1

З тим, щоб результати визвольного походу закріпити навіки, 16 жовтня 1968 року в Чехословаччині була утворена Центральна група військ Радянської Армії. До складу групи увійшли шість дивізій (авіаційна, дві танкові, три мотострілецькі), п’ять бригад (зв’язку, артилерійська, зенітно-ракетна, дві ракетних), окремі полки, батальйони і дивізіони (розвідувальні, протитанкові, десантно-штурмові, саперні, понтонно-мостові, автотранспортні, ремонтні, медичні та інші).

Всі ці дивізії, бригади, полки, батальйони і дивізіони в основному комплектували особовим складом, який участі у визвольному поході не приймав. Тих, хто входив до Чехословаччини в серпні 1968 року, вже у вересні і жовтні повертали до Радянського Союзу. Мене військова доля кинула в 66-у гвардійську навчальну мотострілецьку дивізію Прикарпатського військового округу.

Дивізія стояла в Чернівцях, навчальний центр, танкодром і полігони перебували в Стороженці. Румунський кордон поруч. А в Румунії справи йшли анітрохи не краще, ніж в Чехословаччині.

Почалося з того, що в 1965 році помер товариш Георге Георгіу-Деж — великий друг Радянського Союзу, за сумісництвом — головний комуніст Румунії. Тут же місто Ліски Воронезької області було перейменоване в Георгіу-Деж. Відповідно, мешканці міста стали зватися георгіудежчанами і георгіудежчанками. У нас існувала чудова традиція величати міста і селища новими іменами на честь великих борців за щастя трудового народу. Відповідно до цієї традиції мешканці міста Єжово-Черкеська звалися (правда, недовго) ежовочеркесчанами і ежовочеркесчанками, міста Орджонікідзе — орджонікідзовчанами і орджонікідзовчанками, Карло-Лібкнехтовська — карлолібкнехтовчанами і карлолібкнехтовчанками.