Розділ «Оповіді визволителя»

— Не працює, — пояснив комбат, — і не буде працювати. Ваших шуриків я арештував, а потім відпустив. Наказ такий був. Не можу я ваші гроші взяти.

Троє з пістолетами довго радилися між собою, потім швидко викинули гору портфелів прямо на сходинки ґанку банку. Один з них щось прокричав — напевно, щось дуже образливе, — і машина зникла за поворотом, різким неприємним сигналом розчищаючи собі дорогу в натовпі.

Журавльов виматюкався так, як не лаявся з самого ранку. Потім наказав розвідникам занести всі портфелі всередину.

Хвилин через п’ятнадцять історія з портфелями повторилася. Цього разу комбат зрозумів, що сперечатися марно, і мовчки вказав на двері банку. Інкасатори покидали свій дорогоцінний вантаж прямо на підлогу і мовчки вийшли. Журавльов записав тільки номер машини і кількість портфелів.

А потім чорні машини з ґратами на вікнах потягнулися до банку одна за одною. Гора валіз, портфелів, шкіряних мішків з грошима загрозливо росла. Розписок в отриманні інкасатори, в основному, не вимагали, а коли вимагали, майор Журавльов рішуче посилав їх до чортової бабусі разом з їхніми портфелями. І вони, подумавши трохи, кидали їх до загальної купи.

Звідки взялося стільки грошей, зрозуміти було важко. У перший день звільнення країна була повністю паралізована. Можливо, в банк стікалися гроші з усієї країни, виручені вчора, а можливо, й раніше.

Далеко після півночі, коли підійшла остання машина, гора в центральному залі нагадувала єгипетську піраміду з підручника історії.

Усвідомлюючи потенційну небезпеку ситуації, що склалася, Журавльов ще ввечері вигнав усіх своїх розвідників з будівлі банку. Караули несли службу зовні, а він один знаходився всередині. Так було спокійніше.

Спати не довелося.

Всю ніч Журавльов бродив по сховищах з величезною в’язанкою ключів, відмикаючи по черзі броньовані двері та сталеві ґрати та знову замикаючи їх і опечатуючи своїми печатками. Вся сигналізація за його категоричною вимогою була відключена нічними сторожами перед тим, як він їх відпустив.

Дивна річ походити самому підвалами великого банку! Чого тільки тут Журавльов не зустрів: і золото в злитках з гербами Радянського Союзу, і з чеським левом, і золоті платівки з довгими номерами і написами «999,9», і тисячі найрізноманітніших монет. Та найцікавішим були все-таки іноземні паперові гроші.

До грошей він ставився цілком байдуже, однак їхні хитромудрі малюнки і різноманітна неповторна колірна гамма вабили його. Він годинами розглядав папірці із зображенням королів та президентів, жінок і квітів, і якась невідома цивілізація поставала перед його поглядом.

За свої 32 роки він побачив чимало: був і в Сибіру, і на Далекому Сході, на цілині, в Казахстані і в Заполяр’ї, навчався в академії в Москві. Брав участь в парадах на Красній площі і в найбільших військових навчаннях. В двадцять років, ще сержантом, потрапив до Угорщини, прямо в Будапешт, в саме пекло боїв за визволення братнього народу. Після служив по всьому Союзу. Непогано служив. Доля занесла до Німеччини і ось, нарешті, Чехословаччина. Бачив він на своєму віку більше, ніж переважна більшість з 245 мільйонів радянських громадян. Де ви зустрічали радянську людину, яка побувала в двох закордонах? А у Журавльова ось вже три країни!

Він знову розглядав візерунки на хрустких папірцях, і невиразне занепокоєння охопило його. Папірці ці були свідками якогось незнайомого, незвичайного життя. Кожен з них пройшов довгий шлях і прожив довге життя, перш ніж потрапити до підвалів празького банку в руки радянського офіцера-визволителя Олександра Журавльова. Зовсім скоро всі вони знову розлетяться світом, повернуться в свій таємничий світ, а майор Журавльов буде так само стояти на сторожі всіх чесних людей на землі. Стане підполковником, а потім, можливо, і полковником, а потім його звільнять з армії, і він буде розповідати піонерам випадки, які запам’яталися, зі своєї яскравої і незвичайної біографії. Піонери будуть зітхати і кивати головами: побував в трьох зарубіжних країнах!

Журавльова розбудив далекий розмірений стукіт. Схаменувшись, він протер очі кулаком і побіг відчиняти важкі двері. Приїхав начальник розвідки дивізії підполковник Ворончук. Небо вже сіріло на сході. Приємна прохолода війнула в обличчя.

— Заходь, заходь.

Ще зовсім недавно Ворончук був командиром розвідбату, а Журавльов — його першим заступником. Перед самою операцією, в період перетрясок, перестановок і переміщень, обидва вони службовими сходами піднялися на одну сходинку вгору. Підвищення, втім, не порушило їхніх давніх дружніх стосунків.

— Ну що, банкіре, батальйон ще не розбігся?

— Ті, що зі мною, ні, а ось там, де замполіт, біс його знає.

— Немає більше там замполіта. У госпіталь повезли. Голову йому ще вранці цеглиною проломили.