Розділ «Оповіді визволителя»

Під водою були укладені тисячі тонн сталевої арматури і сіток. А по краях кожної підводної, невидимої з берега дороги укладалися залізобетонні плити, утворюючи бар’єри, як відбійні бруси на автостраді. Сталеві решітки на дні давали танкам більш надійне зчеплення, а бетонні бар’єри не давали танку зійти з доріжки. Танки котилися такими доріжками ніби жолобами. Таких жолобів було побудовано кілька десятків. Скільки на те було витрачено сталі, бетону і людської праці, мені невідомо. Відомо тільки, що з виробництва легкових автомобілів Радянський Союз навіть Іспанію довгий час обігнати не міг.

Забігаючи вперед, скажу, що танки, деякі з яких мали на додаток і по артилерійській гарматі на гаку, іноді до восьми тонн вагою, переправилися через Дніпро без єдиної події, чому брати по соціалістичному табору чимало дивувалися. Більш того, радянські маршали на трибуні під час форсування Дніпра не бліднули, не червоніли, за маршальські свої зірки не тряслися і наперед були впевнені, що подій не буде і бути не може. До речі, війська інших наступаючих фронтів переправляли свої танки просто мостами та поромами. Коли іноземні гості не бачать, це допускається.

4

Вечорами після утомливих тренувань по нашим таборах — веселощі. Пісні старовинні хвацькі дзвенять:

Эх, яблочко, куды ты котишься?

В ГубЧеКа попадешь — не воротишься...

І сотня горлянок в приспів:

Эх яблочко, оловянныя, —

Советская власть — окаянная.

Дивуємося нахабству сусідів наших:

— І не боїтеся?

Очі у артилерійського офіцерика добрі, масляні, з лукавими бісиками.

— А в нас художня самодіяльність, п’єсу про клятих махновців, хай їм біс, ставити будемо.

Таких вільних звичаїв, як у Сумському артилерійському училищі, я ніде в Радянській Армії не зустрічав. З ними у нас був задушевний контакт, незважаючи на різницю в кольорі погонів.

5

Інтенсивність тренувань між тим наростала. Кожного дня, без вихідних і відпусток, на величезній території готується небувалий спектакль. Кожен солдат (тобто переодягнений курсант або навіть офіцер) вивчає і відпрацьовує свою задачу: стрибок з бронетранспортера біля цього кущика, дев’ять кроків вперед, автоматна черга, ще тринадцять кроків, он моя мішень, ще черга, он мішень сусіда праворуч, коли він не уразив, з цього місця я допомагаю йому, а ось тут танк влупив бронебійним, і ще раз, і ще.

Навчання явно готувалися не один рік, і коли ми приїхали на підготовку, то кожному була видана течка з роллю, в якій не тільки кожен крок розписаний, а й кожен подих: сім кроків вперед, тут буде спалах, подих затамувати, очі закрити, протигаз надіти, різкий видих, коротка черга з автомата. Так було і у нас, і у артилеристів, і у десантників, і у всіх інших: танк виходить з води — герметизацію ствола пробити бронебійним пострілом, скидання труби, гармату і башту зі стопорів, гармату вниз, зараз з’являться чотири ворожі танки он за тією берізкою; зосереджений вогонь всієї ротою; моя ціль крайня ліворуч, після її ураження вогонь переносити на ту, яка праворуч, коли й вона уражена, ще праворуч...

Уже через тиждень після нашого прибуття в табір кожен мусив скласти усний іспит на знання ролі. Всі години, хвилини і секунди, коли, де і яка ціль з’явиться, відстань до неї, її швидкість і кут руху. Кожен з десятків тисяч людей знав точно наперед всі дії противника, склад його сил і засобів, всі його хитрощі.

Після теоретичного іспиту почалися практичні тренування. Спочатку кожен сам проходить все поле, відпрацьовуючи найдрібніші деталі своїх дій. Кожен танкіст в цьому випадку йде тільки пішки. Піхота також пішки, проте нібито на бронетранспортерах.

Ліворуч, праворуч, позаду тисячі людей групами йдуть кожен своїм маршрутом. Всі бубонять свої завдання. Тихо перемовляються, іноді заглядають в записи. Поки це можна робити. Танки попереду, слідом піхота, попереду розвідка, іноді «пролітають» «літаки» — льотчики з повітряної армії фронту також тут.