Розділ «Оповіді визволителя»

Потім був парад.

У Києві є авіаційний завод Антонова. На околиці міста — заводський аеродром. Все поле від краю до краю було заставлене танками та іншою військовою технікою. Можливо, це було найбільше скупчення танків у повоєнний час. Тут стояла військова техніка чотирьох фронтів — тисячі машин. Шокуючі фотографії безкрайнього поля, заповненого танковими армадам, обійшли всі газети світу.

Той, хто нам ворог, мав би такій картині жахнутися.

Той, хто любить наш народ, хто намагався порахувати, чого коштувала ювілейна суперпоказуха, мусив би плакати.

Однак війська, вишикувані на аеродромі, сміялися. Була для того причина.

Вишикувані для параду війська чекали прибуття високих гостей. Чекали їх і на трибуні. Парад за традицією починається о 10:00. На відміну від стандартних московських парадів був запланований проліт неймовірною маси бойових літаків. Все було розраховано по секундах.

Тільки товариші Брежнєв, Підгорний, Косигін і Шелест затрималися. Літаки злітали в Борисполі і з далеких аеродромів. Зліт, політ і проходження над парадними колонами мало бути чітко узгоджені навіть не по хвилинах, а по секундах: літакам необхідно злетіти, набрати висоту і в точно визначений час пройти над злітно-посадковою смугою антонівського аеродрому. До одної точки з різних сторін одночасно прямують сотні літаків. Тут балет ще більший за той, який ми витанцьовували в Дніпрі, не маючи можливості вибратися на берег.

Літаки злетіли, і секундоміри невблаганно відраховують час...

Однак керівництво затримувалося.

Міністр оборони СРСР Маршал Радянського Союзу товариш Гречко Андрій Антонович, стоячи на трибуні, тихим шепотом крив рідну партію, радянський уряд і всіх членів Політбюро персонально таким добірним матом, якого не почуєш навіть від знавців і цінителів цього найпопулярнішого виду усної народної творчості.

Гречко крив товариша Брежнєва пошепки, та тільки мікрофони, встановлені на трибуні, були ввімкнені рівно о 10:00, і тому маршальське шепотіння розносилося гучномовцями на багато кілометрів і було чутне всім учасникам параду.

Тому-то цей київський парад був проведений особливо хвацько і, я б сказав, весело. Через півгодини, коли війська урочистим маршем рубали повз трибуни керівників, на обличчях солдатів і офіцерів не було звичайного виразу суворої рішучості. Всі обличчя квітнули посмішками.

І вожді посміхалися у відповідь, помахуючи пухкими долоньками.

Фотоархів 1

Поштова листівка «До річниці соціалістичної революції 25 жовтня 1917-1918 р» з портретами дванадцяти головних вождів РРФСР, такий собі парадний іконостас: Ленін у центрі, одинадцять апостолів навколо. Практично всі вони, крім Луначарського і Коллонтай, на перевірку виявилися мерзотою, паскудними зрадниками, підлими шкідниками. Вони залили країну ріками крові, винищивши мільйони своїх співгромадян. Це вдалося їм лише тому, що вони піднеслися на вершини нічим не обмеженої влади.

«Смердюча купа людських покидьків» — так найсправедливіший в світі радянський суд охарактеризував найближчих соратників вождя революції.

Ким же в такому випадку був Ленін? Виходить, що він був центром і вершиною цієї смердючої купи. На процесах над ворогами народу було неспростовно доведено, що більшість тих, хто робив революцію разом з Леніним, були агентами іноземних розвідок. Виходить, що Ленін був ватажком цієї мерзенної зграї, шпигунським резидентом.

Володимир Різун, курсант 4-го курсу Київського вищого загальновійськового командного двічі Червонопрапорного училища імені М. В. Фрунзе (кінець 1967 року).

Контрольно-пропускний пункт Київського вищого загальновійськового командного училища, на якому 25 березня 1966 року автор цієї книги разом з усім нарядом КПП був заарештований першим заступником командувача Київським військовим округом генерал-полковником Чижем і відправлений на Київську гарнізонну гауптвахту (розділ «Губа», стор. 10).

Почесна грамота, якою автор книги був нагороджений «за вміле комуністичне виховання воїнів і високу пропагандистську майстерність» (глава «День Наказу», стор. 135).