Розділ «Оповіді визволителя»

А ось зворотні приклади.

На британських танках стояла виключно потужна танкова гармата калібру 120 мм. Це чудова гармата. Британська армія також мала на озброєнні гарну 120-мм безвідкатну гармату. Ці гармати використовують абсолютно різні боєприпаси. Чому б, щоб уникнути плутанини не зробити їхні калібри різними — наприклад, 120 мм і 121 мм? Або залишити калібри однаковими, проте хоча б присвоїти їм різні назви: 120-міліметрову танкову гармату так і вважати 120-міліметрової, а 120-міліметрову безвідкатну гармату назвати гарматою калібру 121 мм.

Те ж саме відбувалося в арміях Західної Німеччини і Франції. Обидві країни мали чудові 120-мм міномети і розробляли нові 120-мм танкові гармати. У мирний час — ніяких проблем. Та що може статися, коли під час війни призвуть товстих резервістів, які давно все забули, і студентів театральних училищ, які взагалі в армії не служили? Що тоді? А тоді кожного разу, коли будуть потрібні боєприпаси калібру 120 мм, потрібно буде пояснювати солдату, що вам потрібні саме снаряди для танкової гармати, а не для безвідкатної гармати або міномета.

У мирний час зробити це не складно. А в гуркоті світової ядерної війни доведеться крізь виття і шум ефіру кричати комусь на тому кінці дроту і пояснювати, що саме вам потрібно.

На мій погляд, не треба задаватися питанням, чому в Радянській Армії був такий різнобій калібрів. Краще поставити запитання, навіщо арміям Заходу така, м’яко кажучи, не найрозумніша стандартизація.

Про крокодилів

Так якою ж була Радянська Армія насправді?

1

Ніхто ніколи не був байдужим до Радянської Армії. Її любили і ненавиділи.

Коли любили, то всією душею.

Коли ненавиділи, то лютою ненавистю.

Нею пишалися, її проклинали.

Її боялися, над нею сміялися.

Одні експерти вважали її найсильнішою армією світу, інші вважали її гранично слабкою.

У своїй книзі «Оповіді визволителя» я описав Радянську Армію не з найкращого боку. Важка доля у книги цієї. Її довго перекладали. Потім два роки вона ходила редакціями. Її погоджувалися опублікувати, довго редагували, вимагали переписати або просто прибрати то одне, то інше. Потім раптом відмовлялися її видавати. Я ніс рукопис іншому видавцеві, і все повторювалося з самого початку.

І поки тривала ця тяганина, я написав другу книгу під назвою «В Радянській Армії», в якій пояснив, чому ротний командир не має права викликати вогонь батальйонних мінометів, чому в Радянському Союзі не дотримувалися стандартних калібрів при розробці зброї, чому радянські міномети кращі в світі і чому Радянська Армія ніколи не відмовиться від танків. Одним словом, армія ця найпотужніша в світі, зброя чудова, стратегія мудра, тактика дивовижна, радянські командири не гірші від західних.

Тут, нарешті, вийшла перша книга. Вона мала успіх. Видавець більше до моїх текстів не чіплявся. У нього було тільки одне питання: є що-небудь ще? Ось, відповідаю, друга книга.

Другу видали миттєво. Вона негайно вийшла вслід за першою і стала бестселером і в Британії, і в Америці. А я попав в смугу неймовірного везіння.

Західні військові експерти, які вважали Радянську Армію слабкою, звели мене в ранг авторитету і знавця, мою першу книгу рясно цитували і поширювали.

Експерти, які вважали Радянську Армію найсильнішою в світі, також звели мене в ранг авторитету і знавця, мою другу книгу рясно цитували і поширювали.