Тим часом у радянській військовій пресі проскочила фотографія показу нового танка радянським генералам. Поруч з танком стояв екіпаж і були викладені боєприпаси. На гільзах снарядів — маркування. Знімок збільшили і прочитали: 125 Д-81. Не потрібно бути фахівцем, щоб зрозуміти сенс. Будь-якій нормальній людині зрозуміло, що так позначений калібр гармати і її індекс.
Але такого просто не могло бути! Гармати такого калібру ніколи не випускалися ні в Радянському Союзі, ні в інших країнах світу. Західні військові експерти відмовлялися в це вірити. Вони вважали, що нові радянські танки мусять мати гармату калібром 122 мм.
Калібр 122 мм мала ще гаубиця 1909 року. Потім такий же калібр мала гаубиця М-30 1938 року й Д-30 1963 року. Цей калібр мала гармата А-19, потім Д-74. Багато важких танків і самохідних артилерійських установок мали гармату такого калібру — ІС-2, ІС-3, Т-10, Т-10М. Не раз цей калібр виносився в індекси бойових машин: СУ-122, ІСУ-122, СУ-122-54.
Самохідна гаубиця «Гвоздика», яка з’явилася пізніше танка Т-64, мала калібр 122 мм. Навіщо ж на Т-64, Т-72 та інші танки, які були створені після них, ставили гармату приблизно такого ж, та все ж іншого калібру? Чому конструктори вирішили відійти від усталеного стандарту? Що стояло за цими рішеннями?
2
Після революції в Радянському Союзі почався бурхливий розвиток артилерії всіх типів, серед них і мінометів. Армія мала 122-мм гаубицю зразка 1909 року. Передбачалося створити і міномет такого ж калібру. Та якійсь розумній людині прийшла в голову велика думка: така стандартизація не потрібна! Вона створює плутанину. У міномета одні боєприпаси, у гаубиці — зовсім інші. Так навіщо ж робити калібри цих гармат однаковими? Давайте зробимо калібр міномета трохи іншим. Наприклад, використовуємо флотський калібр 120 мм. Флот далеко, з флотськими снарядами нам плутанина не загрожує. А мати в стрілецької дивізії і міномети, і гаубиці однакового калібру дуже небезпечно. Хтось просить гаубичні снаряди, а отримує мінометні міни, а хтось навпаки вимагає мінометні міни, проте отримує гаубичні снаряди. Коли калібри будуть різними хоча б на пару міліметрів, плутанини можна буде уникнути.
Так і вирішили.
Влітку 1941 року Червона Армія втратила мільйони бійців і командирів убитими, пораненими, полоненими, були кинуті неймовірні запаси зброї та боєприпасів. Мало того, були залишені території, на яких розташовувалися промислові підприємства, що виробляли до війни більше половини всієї зброї і боєприпасів.
Було потрібно терміново відновити вогневу і ударну міць Червоної Армії. Для цього була потрібна дуже проста у виробництві і дужа потужна зброя. Найкраще для цієї ролі підходив 120-мм міномет. Їхнє виробництво наростили швидко. Командири з фронту слали надзвичайно схвальні відгуки.
А товариш Сталін поцікавився, чи не можна створити щось настільки ж просте, проте хоча б удвічі потужніше. Замовлення було прийняте, конструктори взялися за роботу. Щоб не розчарувати замовника, було вирішено міну робити не вдвічі потужнішу, а в два з половиною рази. Тобто не 16 кілограмів як у 120-мм міномета, а 40 кілограмів. Для такої міни потрібен був ствол калібром приблизно 152 мм. Однак вже на самому початковому етапі проектування згадали про досвід створення 120-мм міномета і свідомо відмовилися від стандартного калібру 152 мм. Міномету був визначений калібр 160 мм.
Просто і надійно: назвав цифру 152, і всім ясно, що мова йде про артилерійський снаряд. Назвав 160, і більше нічого нікому пояснювати не доводиться.
Відразу після війни в СРСР був розроблений 40-мм гранатомет. До цього в Червоній Армії не було зброї такого калібру. Були гармати калібрів 37 мм і 45 мм, однак гранатомет не може стріляти такими снарядами, тому йому і не потрібно мати калібр, який співпадає з зенітними і протитанковими гарматами.
Радянські конструктори також вжили заходів для виправлення помилок минулого. Стандартний калібр радянського піхотної зброї — 7,62 мм. У 1930 році на озброєння Червоної Армії був прийнятий пістолет ТТ калібру 7,62 мм — на додаток до гвинтівок і кулеметів, які мали такий же калібр.
У разі рівного розподілу калібрів пістолетні патрони, звичайно, не могли використовуватися для стрільби з гвинтівок або кулеметів.
У воєнний час, коли все валиться, коли цілі армії і фронти потрапляють в оточення, коли танкова армія Гудеріана обходить ваші позиції з флангу, коли бійці однієї дивізії на смерть б’ються за кожну п’ядь землі, а бійці іншої при одному пострілі в їхній бік тікають і не оглядаються, коли оглухлі телефоністки, що не спали кілька ночей поспіль, змушені викрикувати в слухавку отримані невідомо від кого незрозумілі їм слова, — в такій обстановці може статися все що завгодно. Уявімо собі, що в такий момент дивізія отримує десять вагонів з патронами калібру 7,62 мм, і командир дивізії з жахом виявляє, що в цих вагонах знаходяться тільки пістолетні патрони, в результаті чого тисячі його бійців не можуть вести вогонь з гвинтівок і кулеметів, зате кілька сотень офіцерів, озброєних пістолетами, забезпечені неймовірною кількістю боєприпасів, яку вони ніколи не зможуть витратити.
Не знаю, чи виникали схожі ситуації під час війни, та відразу після її завершення пістолет ТТ — непогана зброя — був знятий з озброєння. Конструкторам наказали розробити і виробляти пістолет іншого калібру. З того часу радянські пістолети мали калібр 9 мм. Навіщо потрібна стандартизація калібрів, коли вона може призвести до смертельно небезпечним непорозумінь?
Кожного разу, коли радянські конструктори розробляли боєприпас принципово нового типу, вони вводили новий унікальний калібр. БМП-1 мала принципово нові боєприпаси. Снаряди для гармати танка ПТ-76 вона використовувати не могла. Це було очевидним ще в той момент, коли розробка конструкції нової машини піхоти та гармати для неї тільки починалася. Отже, БМП-1 мусила мати не 76-мм гармату, а гармату іншого калібру — наприклад, 73 мм.
Снаряди для гармати нового радянського танка Т-62 мали нову конструкцію, вони не годилися для старих 100-міліметрових танкових гармат. І в цьому випадку калібр гармати нового танка також мусив бути іншим — наприклад, 115 мм.
Те ж саме відбувалося при розробці танків Т-64 і Т-72. Для їхніх гармат були розроблені боєприпаси, які значно відрізнялися від боєприпасів важких танків колишніх років, і щоб не переплутати старі і нові типи снарядів, було вирішено, що нові танкові гармати матимуть калібр 125 мм замість звичного калібру 122 мм на старих типах танків.
3
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Оповіді визволителя» автора Різун В.Б. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Оповіді визволителя“ на сторінці 136. Приємного читання.