Розділ «Оповіді визволителя»

З середини 1950-х років кількість ядерних боєприпасів у обох супротивників стрімко збільшувалася, росла їхня потужність, ставав різноманітним асортимент зарядів — від декількох кілотонн до десятків мегатонн. Так само стрімко розвивалися й засоби доставки. Авіаційні бомби, торпеди, артилерійські снаряди, мінометні міни, ядерні фугаси, боєголовки тактичних, оперативних і стратегічних ракет, крилатих і балістичних, — тепер всі вони могли мати ядерні заряди.

І велика війна втратила сенс, бо перетворювалася в колективне самогубство. Мало того, розрахунки показували: коли почнеться ядерна війна, в ній загинуть не тільки обидві воюючі сторони, а й усе людство, бо масове застосування ядерної зброї порушить рівновагу природного середовища на планеті.

Що ж робити?

Протиріччя між народами і країнами, економічними і соціальними системами збереглися. Отже, збереглася і сама можливість воєн. І в той же час війна могла обернутися колективним самознищенням.

Деякі західні експерти в основу своїх міркувань поклали незаперечний, на перший погляд, аргумент: ніхто не хоче помирати. А раз так, то війни на планеті будуть тривати, проте їх як і раніше будуть вести звичайними засобами. Ніхто не наважиться першим застосувати ядерну зброю.

На це тут же знайшлося заперечення: припустимо, що в самому кінці Другої світової війни, навесні 1945 року, ядерною зброєю володіли б дві країни, США і Німеччина. Уявіть собі ситуацію. Гітлерівська Німеччина стрімко котиться в прірву. Війна програна. Дні Третього Рейху полічені. Вожді Німеччини стоять перед вибором: самогубство або суд переможців і страта через повішання. Вождям рангом поменше — тюремне ув’язнення, від двадцяти років до довічного. Населення чекає голод, масові грабежі і насильство з боку переможців. Країна втратить суверенітет, буде розділена на частини, розграбована і окупована іноземними військами на невизначений термін — мінімум на кілька десятків років. При цьому ніхто не знав, де буде проведена межа між винними і дуже винними, скільки тисяч, десятків тисяч або сотень тисяч людей відбудуться в’язницею і концтабором, а скільки потраплять під сокиру.

Питання: яке рішення було б прийняте в такій ситуації Гітлером і людьми з його найближчого оточення? Невже в останні сімнадцять миттєвостей весни вони не скористалися б ядерною зброєю, коли б цю зброю мали? Втрачати-то їм вже нічого!

З таких міркувань у великих штабах США і НАТО народилася теорія ескалації. Її суть така: коли почнеться війна між США і їхніми союзниками з одного боку і Радянським Союзом з підлеглими йому країнами з іншого, то вона спочатку буде війною з використанням тільки звичайних засобів.

І лише на якомусь етапі цієї війни одна зі сторін зважиться на обмежене застосування відносно слабких ядерних боєприпасів тактичного призначення. Інша сторона буде змушена відповідати більш потужними ударами. Поступово кількість використовуваних ядерних зарядів і їхня потужність зростатимуть, поки обидві сторони не зрозуміють, що подальше використання ядерних засобів веде до загибелі кожної зі сторін. Західні теоретики сперечалися лише про те, як довго може тривати період ескалації — кілька тижнів або кілька місяців.

Такі погляди, не зустрічаючи критики, лягали в основу серйозних наукових досліджень і гостросюжетних романів зі щасливим кінцем, в яких ядерній війні незмінно вдається запобігти або зупинити її на початковому етапі після обміну кількома ядерними ударами.

Теорія ескалації, відповідно до якої на початку війни бойові дії будуть йти без застосування ядерної зброї, потім піде досить стриманий обмін ядерними ударами, інтенсивність і сила яких будуть поступово зростати, вельми здивувала радянських стратегів. Протягом тривалого часу кремлівські вожді і маршали гадали про те, що може означати широке поширення цієї теорії в країнах Заходу. Невже західні лідери та генерали несповна розуму, або вони просто намагаються обдурити Радянський Союз таким примітивним, коли не сказати безглуздим, способом?

Було вирішено, що, звичайно, військові фахівці на Заході насправді не вірять в цю теорію; вона вигадана для того, щоб приховати справжні погляди керівництва західних країн з цього приводу. А коли це так, то на кого була розрахована така непереконлива і, скажемо прямо, дурна теорія? Навряд чи політичні лідери і генерали західних країн вважали радянське керівництво і радянських воєначальників настільки наївними, щоб вірити такій нісенітниці. Не може ж нормальна людина сприймати серйозно цю дурість.

Так кому ж тоді була адресована ця деза? І радянські товариші вирішили, що теорія ескалації була запущена в обіг для заспокоєння західних обивателів, людей простих, неосвічених і довірливих.

3

Першим американським фільмом, який я подивився, була «Чудова сімка» з Юлом Бріннером в головній ролі. У ті часи американські фільми нечасто показувалися на екранах радянських кінотеатрів, та після «Чудової сімки» я не пропускав жодного з них.

Фільми зображували американців мудрими, сильними і мужніми людьми, які все своє життя проводять у сідлі, їздять преріями під палючим сонцем на прекрасних мустангах, відстрілюючи лиходіїв. Мені це подобалося. Особливо мені подобалася та рішучість, з якою американці розправлялися з негідниками та шахраями.

Герої американських фільмів могли довго терпіти спроби їх обдурити, принизити або образити, однак в кінцевому підсумку вирішували всі проблеми дивовижно точною стрільбою з револьверів. Вирішальний момент завжди був гранично драматичним. Противники пильно дивляться один одному в очі. Кожен з них повільно опускає руку до кобури і кладе долоню на руків’я револьвера. Ніяких церемоній, ніяких реплік на адресу противника, жодного зайвого руху. Напружена тиша. Противники спокійні і зосереджені. Смерть вже розпростерла над ними свої чорні крила. Вони як і раніше свердлять один одному спопеляючим поглядами. Раптом обидва одночасно розуміють — не по якомусь звуку або сигналу, а лише підкоряючись тваринному інстинкту, — що момент настав. Гримлять два постріли, зливаючись в один. Неможливо помітити, в який момент вони вихоплюють револьвери і тиснуть на курки. Розв’язка наступає миттєво, без прелюдій. Один з противників замертво падає на землю. Іноді на землю падають обидва. Іноді лиходій гине, а позитивний герой виявляється лише пораненим. В руку.

Через багато років я став офіцером Генерального штабу Радянської Армії, і мені довелося вивчати американські теорії ведення війни. Вони не виправдали моїх сподівань. Я-то думав, що американці будуть діяти подібно героям вестернів — швидко і рішуче. Нічого подібного! Сучасні американські ковбої в великих штабах готувалися до вирішального поєдинку з грізним противником зовсім за іншими планами. Образно кажучи, вони збиралися спочатку плюнути противнику в обличчя, покрити його добірним матом, потім почати кидати в нього тарілки і порожні пляшки з-під віскі і лише після цього братися за вогнепальну зброю. Їхнім план був таким: почати з мордобою, потім дати противнику пляшкою по голові, потім спробувати всадити йому в дупу вилку чи ніж, і тільки після цього перейти до пальби з револьверів: стрельнув, почекав, поки противник відповість, ще раз стрельнув.

Відкриті американські джерела описували майбутню війну як ескалацію, і це заводило мене в глухий кут. Ну і нехай, думав я, у нас в газеті «Правда» також можна було знайти безліч дивних публікацій. Однак цілком таємні відомості, отримані через дуже серйозну агентуру, також свідчили про те, що американські генерали всерйоз вважали: нова війна буде розвиватися саме за таким сценарієм.

Невже вони нас дурять через наші агентурні канали? Ну не може бути ніякої ескалації! Не може, і все тут! Коли поєдинок неминуче завершиться стріляниною, то чому б з неї і не почати? З якого дива бандит, з яким ви збираєтеся битися, чекатиме, поки ви візьметеся за револьвер? Він може застрелити вас ще до того, як ви торохнете його кулаком в щелепу. Використовуючи свою найбільш смертоносну зброю на самому початку сутички, ваш ворог економить собі сили і час. Навіщо витрачати їх даремно, кидаючись стільцями і пляшками?