Розділ «Оповіді визволителя»

Сьоме. Боєголовки, що влітають, можна було в той час знищувати тільки ядерними вибухами. Над своєю територією. З усіма наслідками, що випливають з цієї обставини.

Одним словом, створення протиракетної оборони було куди більш складною і руйнівною справою, ніж створення ракет. Розгортання протиракетної оборони було гігантським ривком в гонці озброєнь і мало безліч негативних наслідків. Коли у кожного з нас є по револьверу, цього достатньо для підтримання миру між нами. Та лиш тільки у мене з’явився броньований лімузин (або негайно після мої заяви про це), у вас виникає бажання не тільки стати власником такого ж, а ще і обзавестися протитанковим гранатометом, яким можна було б знищити мене в моєму броньованому притулку.

Коротше кажучи, розгортання систем протиракетної оборони одним з противників змушувало іншого удосконалювати свою ракетну зброю, щоб вона змогла подолати таку протиракетну оборону. А це в свою чергу призводило до розробки ще більш досконалих протиракетних систем нового покоління. Коло замикалося.

5

І радянські, і американські керівники розуміли, що ступили на шлях, який веде в нікуди, — вірніше, веде до розорення. Ось чому в Женеві йшли безперервні переговори щодо обмеження та скорочення ядерної зброї. В кінці 1960-х і початку 1970-х років питання про протиракетні системи було ключовим. Для обох сторін бажано було взагалі відмовитися від розгортання систем ПРО, однак і СРСР, і США в розробці таких систем вже зайшли досить далеко. Шкода було згортати розпочату справу. Домовитися не вдалося. Проте вдалося звести проблему до мінімуму. Вирішили, що кожна зі сторін може розгорнути на своїй території протиракетну оборону для захисту тільки одного стратегічного об’єкту, заздалегідь обумовивши, якого саме[23]. Обмежувалося і число протиракет у кожної сторони — не більше ста.

Радянське керівництво не мало ніяких сумнівів в тому, який саме стратегічний об’єкт на території СРСР слід прикрити. Ясна річ, це мала бути Москва. Це і мозок, і серце великої держави, це найважливіший транспортний вузол країни, найбільший залізничний центр всієї планети.

А ось американці, на превеликий подив радянських вождів і воєначальників, вирішили прикрити район авіабази Гранд-Форкс в Північній Дакоті, де знаходилися пускові установки міжконтинентальних балістичних ракет «Мінітмен», які несуть ядерні боєголовки.

Нам ні до чого було прикривати свої міжконтинентальні балістичні ракети створенням системи протиракетної оборони — почнеться війна, і всі наші ракети миттю полетять до Америки! А американці вирішили залишити без захисту серце і мозок країни — столицю, де працювали президент і уряд США. Замість цього вони вирішили захистити свій «револьвер» і тим самим показали всьому світу, що в разі конфлікту вони не збираються скористатися ним першими, однак очікують цього від ймовірного противника. Це «одкровення» з найбільшим задоволенням було сприйняте в Кремлі і Генеральному штабі Радянської Армії.

Своїм дивним рішенням американці підтвердили, що дійсно вірять в теорію ескалації і вважають, що інтенсивність і сила ядерних ударів в ході майбутньої війни зростатимуть поступово.

6

А у нас все було просто. Філософія вищого політичного керівництва Радянського Союзу, Міністерства оборони та Генерального штабу Радянської Армії нічим не відрізнялася від філософії ковбоїв, яких я бачив у американських фільмах. Ця філософія так само зрозуміла й логічна, як дії сімох сміливих хлопців, які захищали мексиканське село від банди Калвери у фільмі «Чудова сімка»: коли хочеш вижити, убий свого ворога; чим швидше ти порішиш його, тим менше шансів залишиться у нього для того, щоб скористатися своїм револьвером. По суті, це і є вся теоретична база, яку радянські генерали поклали в основу розробки планів Третьої світової війни. У Генеральному штабі ця теорія неофіційно називалася «теорією сокири». Радянські воєначальники справедливо вважали, що нерозумно намагатися набити морду противнику, у якого є ніж. Так само безглуздо нападати з ножем на того, у кого є сокира. Чим більш смертоносну зброю має в своєму розпорядженні противник, тим рішучіше необхідно атакувати його і тим швидше потрібно його порішити. Будь-яке зволікання чи нерішучість дають противнику ще одну можливість вдарити вас сокирою. Коротше, щоб він не встиг скористатися своєю найстрашнішою зброєю, необхідно без зволікання використовувати все найпотужніше, що у вас є.

«Теорія сокири» на найпростіших прикладах була пояснена всьому командному складу Радянської Армії, починаючи з командирів полків і вище, а також офіцерам управління, починаючи з оперативних і розвідувальних відділів штабів загальновійськових, танкових і повітряних армій. Основна ідея: кращий і єдино можливий спосіб оборони — нищівний удар на випередження по ворогу.

Найкращою демонстрацією прихильності до цього принципу стала відмова радянського керівництва від захисту засобами ПРО місць дислокації своїх стратегічних ракет. Кращий спосіб захистити стратегічні ракети в разі війни — негайно їх використати.

7

На додачу до цієї елементарної логіки існували вагомі політичні і економічні причини, які буквально примушували радянське керівництво першим використати практично весь ядерний арсенал в перші хвилини війни.

З політичної точки зору Радянський Союз мусив домогтися остаточного перелому у війні вже в перші кілька хвилин після її початку. Радянське керівництво добре пам’ятало гіркий досвід літа 1941 року. За весь час війни в полон за радянськими даними потрапило 4,5 мільйона радянських бійців і командирів (за німецькими даними — понад 5 мільйонів), і велика частина з них опинилася в полоні влітку і восени 1941 року. Таку неймовірну, небувалу у світовій історії кількість полонених можна пояснити в першу чергу небажанням народу воювати за кремлівських вождів і політвідділи, за стукачів і катів НКВС, за масовий терор і голод, за концтабори, колгоспи та інші «принади» першого в світі соціалістичної держави. Влітку 1941 року мільйонам людей раптом стало ясно, що справи на фронті пішли зовсім не так, як було показано в фільмі «Коли завтра війна». Бойовий дух армії не був зломлений, одначе різко ослаб.

Щоб не допустити повторення сумного досвіду 1941 року, радянські генерали мусили домогтися перелому у війні в найперші її хвилини. Кожен радянський солдат мав чітко розуміти, що з самого початку війни він не знайде притулку на боці супротивника, де буде лише пустеля, вкрита радіоактивним пилом.

З економічної точки зору війну також слід завершувати якомога швидше. Радянський Союз був неспроможний прогодувати себе сам. Інші соціалістичні держави були не в змозі допомогти йому в цьому. До революції 1917 року Росія, Польща, Естонія, Литва і Латвія експортували продовольство. У 1970-ті роки їм не вистачало резервів, щоб дожити від одного врожаю до іншого. Дефіцит продовольства дуже швидко призводить до невдоволення населення, бунтів і заколотів: згадаймо повстання в Новочеркаську в 1962 році, заворушення по всьому Радянському Союзу в 1964 році, коли зняли Хрущова, заворушення в Польщі в 1970-х і 1980-х роках. Коли соціалістичні держави були неспроможні прогодувати себе за мирного часу, коли вся армія допомагала мужикам збирати урожай, що станеться, коли армія буде битися, а всіх мужиків і весь транспорт з села мобілізують на потреби війни?

Тому війна, коли вона виникне, могла бути тільки короткою. В іншому випадку Радянський Союз сконає від голоду.

Про ініціативу в стратегії і тактиці