Розділ без назви (7)

— То він що, когось шантажував? А кого?

— Цілком можливо, що свого вбивцю…

Ми поговорили ще з півгодини. До розслідування більше не поверталися. Не хотілося. Надто вже були від того стомлені. Попоївши, ми зі Стасом прихопили ще чіпсів і пішли до вітальні працювати. Ліза ж, прийнявши ванну та нарешті розслабившись, поринула в довгоочікуваний сон.

***

У двох кімнатах квартири на п’ятому поверсі вимкнули світло. Лише у вітальні ще хтось працював. При світлі вуличного ліхтаря знову зблиснув золотий перстень. Вітер усе дужчав. Ще хвилина, і ліхтар згаснув. У вітальні світло теж досить раптово згаснуло…

Чоловік із перснем зник так само таємниче, як і з’явився.

***

— А хай йому грець! — вилаявся Стас. — Це ще що таке?

Ми з другом сиділи в цілковитій темряві. Я дослухався. На сходовому майданчику почулися голоси: повибігали сусіди.

— Певно, трансформатори полетіли, — констатував я неприємний факт.

— Що будемо робити?

Я ввімкнув ліхтар на мобільному. Обережно в напівтемряві ми пробралися до дверей. У кімнатах було тихо: дівчата вже спали. Я відчинив вхідні двері. Метушилися сусіди. Дехто був із ліхтарем, хтось — зі свічками. Чийсь голос гукнув:

— Я вже зателефонувала в аварійну! Поломка через сильний вітер. Обіцяють за день-другий полагодити.

Сусіди ще більше зашуміли. Почулися незадоволені вигуки:

— Що, за день-другий?!

— Що ж там робити аж день-два?!

— Я не здивуюся, що це займе далеко не день-два, — додав ще й третій голос.

Ми зі Стасом переглянулися. У поглядах обох прочитувалося очевидне: нічого не вдієш, доведеться кинути роботу.

— Можна продумати деякі плани на папері. Скористаємося ліхтарями, — запропонував Стас. — Ну, а решту… Я подзвоню додому, можливо, у нашому районі світло є. Якщо так, то підемо до мене. Без компа ми ж нічого не зробимо…

Ідея була непогана, однак мене знову вогнем пропалило неприємне відчуття. Усім нутром я відчув його присутність. Я відразу ж причинив двері. Залишити дівчат?..