Розділ «Гнат Хоткевич»

Брудна прихожа, запах фарб, олії, лаку, скипидару неприємно вразив Лоріо. Вийшов замусолений низенький суб'єкт.

— Чим можу служити?

— Ви в перукарні виставили портрет. Я хотів спитати: скільки ви за нього хочете?

— Вибачте, але… той портрет виставлений не для продажу.

— Все одно… Скажіть, скільки вам дати?

— Бачите… то така гарна рекляма… Я зовсім не думав продавати…

— Ну ви собі зробите другий, не все одно?..

— Гмм. Ціна йому… п'ятдесят рублів.

Лоріо сунув руку в діряву студентську кишеню… Там нічого не було…

— Знаєте що, — сказав тихо — у мене зараз нема… — Я вам принесу завтра. А ви дайте мені записку, щоби я міг узяти той портрет до себе.

Художник усміхнувся.

— Ну, знаєте, навряд, кажу, чи хто-небудь зробив би так на моєму місці.

— Я вам дам свою адресу, я… я вам дам усе, що хочете: дозвольте тільки мені взяти портрета зараз. Завтра ж, а може, й сьогодні увечері, я принесу вам гроші. Знаєте, — і Лоріо нахилився лицем до лиця. Усміх якийсь грав у нього на губах. — Я вам скажу… у мене власне грошей нема, а у мене є перстень моєї покійної матері. Він дорогий. Завтра або сьогодні я його продам — ті ваші гроші будуть у вас.

Очі маляра загорілися.

— Коли вже хочете, я вам услужу; ви йдіть, несіть ваш перстень, я сам його у вас куплю, а тимчасом я поїду по портрет. Ви приїдете з перснем, а я з портретом.

Вони роз'їхались.

Через пів години в тій же хаті на мольберті ефектно стояв портрет‚ біля нього задуманий Лоріо‚ а маляр розглядав вийнятий із футляра перстень, прихилившись до вікна… Камінь блискав у промінні сонця…

— Я вам можу дати за перстень… цей портрет і ще сто рублів.

Лоріо посміхнувся.

— Я знаю ціну тому перстеню, але від вас я хочу тільки портрет і триста рублів…