Розділ «Мирон Левицький»

— Хто — він?

— Він! Клавдій! В замку. Я бачила його при вікні!

П'єр старався заспокоїти Мадлен і переконати в тому, що це її фантазії, але Мадлен не здавалася.

— Телефонуй до Парижа, до брата!

— Це коштує дорого!

— Вийшли телеграму!

— Це теж коштує чи не більше!

Мадлен уже не переконувала, вибігла на вулицю й побігла на пошту.

П'єр стояв зніяковілий і згодом пішов до дверей поглянути на замок. Він нікого у вікні не побачив.

Наступного дня, в полудне, приїхав брат Клавдія Орест. Мадлен чекала його на станції. Вона стояла біля виходу з великою карткою паперу, на якій було написано «Мес'є Турський».

— Ви, мабуть, мадмуазель Мадлен? Я — Орест Турський.

Вона із збентеженням обняла його за шию і заплакала.

— Що сталося? — спитав Орест.

По дорозі до корчми Мадлен оповіла йому історію зникнення Клавдія та про те, що вчора вона побачила його у вікні замку. Орест не дуже вірив розповіді Мадлен, але її хвилювання зростало, і він вирішив, що треба задовольнити бажання Мадлен — піти до замку.

В корчмі П'єр тільки розводив руками.

— Я вам розповім про замок, — таємниче шепнув він Орестові, - бо справа виглядає так…

Дюбуа нарешті знайшов уважного слухача. Мадлен нетерпляче стояла при дверях і вперто дивилася у вікна замку.

— Мес'є, - почав П'єр, — там ніхто не живе, усі входи зачинені і ввійти туди ваш брат ніяк не міг. Знаєте, дівчина, — він знову витягнув долоні в сторону Мадлен, ніби подавав тарілку… — Мабуть, ваш брат їй сподобався, та що з того? Був, поїхав та й тільки. А вона сумує. Кажу вам, ніхто в замку не живе, так каже історія нашого міста, ну й усі туристичні екскурсоводи. Замок належав родині д'Анвіль, але в час революції цілу родину було зґільотиновано, як зайвих роялістів. А тепер ніхто не зближається до замку, бо, кажуть люди, що навколо нього чуються якісь голоси. Але з усіх опитуваних ніхто нічого не чув. Ну й переконувати себе ніхто не спішиться. Бо голоси, як розповідають, можна було чути тільки ввечері. Хто ж увечері піде слухати якісь голоси?

— Підемо, мес'є! — нетерпеливо звернулася до Ореста Мадлен.

— Ну що ж, підемо.