TextBook — Так, майстре, я маркіз д'Анвіль.
Усі його думки вловлював дивний маркіз.
Маркіз знайомив П'єра.
— Маркіза Енріетта д'Анвіль, моя дружина. Моя дочка Аврора.
А далі маркіз виголошував прізвища всіх присутніх.
Схиляли свої наперучені голови маркізи, графи та иньші шляхетного походження гості маркіза д'Анвіль. Клавдій у відповідь хитав їм своєю обмоклою розкуйовдженою головою.
— Просимо! — сказав маркіз і вказав йому на крісло біля себе.
Бенкет. Розкішний бенкет. Дорогоцінні страви й вина.
Маркіз любовно гладив свої бліді пальці. Напроти нього Аврора та її великі чорні очі. «Бліде обличчя барви неспілого яблука», — Клавдій подумав про Буше.
А вино смакувало.
Він дивився на Аврору. Він не чув ні оповідань маркіза, ні мелодійного голосу свого сусіди де Кавін'яка. До нього усміхалась Аврора.
Він відчув, що хтось на нього вперто дивиться. Це був мес'є де Ман'є — сіре нерухоме обличчя, очі жаб'ячі. На шиї у нього виднів червонуватий пружок. Мес'є де Мен'є неспокійно прикривав цей свій знак коміром. «Противний він», — подумав Клавдій і відвернувся. Він поглянув на мадам де Мен'є. Вона усміхалася, розхиляючи блідо-фіолетові уста.
— Ви, майстре, давно в Парижі?
— Вже рік, маркізе.
— Невже тільки рік?
Хтось рапаво засміявся. Це був мес'є де ля Брієр. Аврора підняла чарки.
— За ваше майбутнє, мес'є Турський!
Він вперше почув її оксамитний голос.
— Мадмуазель, дозвольте за ваші очі!
— Чому тільки за очі, мес'є, чи не краще було б за голову?
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Потойбічне. Українська ґотична проза XX ст.» автора Винничук Ю.П. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Мирон Левицький“ на сторінці 7. Приємного читання.