Розділ «Софія Яблонська»

Тут я мусив признатися, що вина за неувагу спадала на мене. Неменше старався я пояснити моєму другові те, що ми, профани, у тих зображеннях Будди бачимо та подивляємо тільки їх мистецьку вартість, а коли їм бракує краси, тоді для нас вони тратять усю вартість!..

«Шкода, велика шкода, хоч признаю, що тут почасти наша вина. Коли б ми були передбачили це, то, напевно, на самім початку повинні були заборонити продаж вам наших статуй та передусім зображень Будди».

«Навіть тепер ще не запізно заборонити, — вкинув я жартом, — але забороніть тільки продаж безмистецьких творів».

«Бачу, що я ще не переконав вас, хоча шкода. Зрештою, незважаючи на неввічливість моєї надто великої щирости, я все таки ще попробую пояснити вам. Ось уявіть собі, що ви входите у якийсь поважний китайський дім та на самім порозі зустрічаєтеся з головою Христа, на якій стирчить шапка якогось там китайця!»

Це порівняння дійсно навело на мене такий сором, що я не знайшов відповіді.

«Вибачте мої слова, хоч це стосовно вас мій приязний обов'язок — попередити вас, — докинув мій друг приязним тоном. — Така необережність з вашого боку могла б теж навести якесь лихо на ваш дім. Повірте мені, хоч я і став модерним китайцем, а проте є речі, яких я ніколи не перестану шанувати! Те саме раджу й вам».

Я щиро подякував йому за його цінні та подекуди зовсім слушні уваги й приобіцяв йому змінити місце, поставити Будду на якесь иньше, почесніше. На жаль, я зараз же по його відході забув про цю обіцянку, аж доки не було вже запізно!..

Тут він знову замовк, не докінчивши. Зацікавившись оповіддю, я запитала:

— Чому ж це запізно?

— Бо три тижні пізніше мій синок помер на менінгіт, — відповів він глухим голосом, у якому й досі, хоч це був майже старець, ще тремтіла нота терпіння.

Ми всі замовкли, хоч найбільше збентежена була я з огляду на моє вперте бажання довідатися про кінець пригоди.

— Чи ви не думаєте, що це міг бути тільки нещасливий збіг обставин, — старалася я розвіяти його переконання своєї вини у тій нещасливій пригоді.

— Все можливе, — відповів він. — Однак дуже дивно, що того самого місяця я тяжко захворів, а незабаром потому моя жінка, з якою ми досі жили, як два голуби, заждала від мене розлучення…

Ця його відповідь ще більше збентежила мене, та я вже не сміла про ніщо більше питати.

На щастя, наш тутешній французький консул став розповідати нам иньшу, веселішу пригоду, яка трапилася йому кілька літ тому у північному Китаї.

— Ви, певно, усі бачили на шпилях дахів китайських паґод масу різних маленьких звіряток, які звичайно стирчать головами до неба… Мої діти раз було принесли мені аж чотири такі статуйки, які вони знайшли у траві побіч старої розваленої паґоди. Я навіть втішився ними та поставив їх на горішній поличці, якраз над самим моїм бюрком. Вже незадовго потім, може, теж за «збігом обставин», — кинув він у мій бік, — почалися для мене найрозмаїтіші труднощі, клопоти та конфлікти з чужими амбасадами. Вже трохи упереджений до тих усіх китайських містерій та ведений якоюсь інтуїцією, я покликав до себе мого китайського секретаря та запитав у нього, яке саме значення мають оці статуйки.

«Вони притягають злих духів…»

— Ось як… — подумав я лихий на себе. — А я поставив їх собі над самою головою!.. Тут я зразу рішив негайно позбутися їх. В той час у нас якраз був поважний конфлікт з большевицькою амбасадою і я, розлютившись на них, рішив зробити їм доброго збитка. Їхня амбасада саме сусідувала з нами. Увечері шпурнув я з даху на їхні тераси тих чотирьох медіїв лиха, яких я дбайливо обвинув у солому, щоб не потовклися! Не уявляєте собі моєї радости та рівночасно здивування, коли наступного дня усі мої справи чудово вирішилися. Ба більше — тиждень потому я першим дізнався, що большевицька амбасада буде негайно зліквідована. Що й сталося!.. Ну й що ви на це, дорога пані? — закінчив він добродушно.

По обіді ми перейшли до вітальні та ледве там розсілися, ледве нам принесли каву, як прибіг посильний з консуляту з листом до консуля, якого, незважаючи на пізню пору, негайно кликали до бюра.

Годину по його відході ми дістали від нього таку коротку листівку: «Прошу вас усіх бути готовими до від'їзду за годину. Комуністи близько міста. Збірка на двірці, від'їзд опівночі».