Розділ «Мелодія для квінтету Авантюрні оповідання»

Плечі завмерли, проте в очах все ще світились іскорки веселощів. Здавалось, саме це збісило чоловіка, і він різко схопився на ноги. Сягнувши до кишені, Януш дістав звідти револьвер.

Від такої несподіванки Ольга відступила на кілька кроків і, зупинившись, злякано дивилась на нього, ледве вірячи своїм очам. Проте чоловік не наставив на неї зброю, натомість піднісши її до своєї скроні, мовби збирався скоїти самогубство.

— Ви збожеволіли, Януше? — Переляк жінки поступово переходив у гнів.

— Так, збожеволів! — випалив той. — Я збожеволів двічі. Спершу тоді, коли вперше вас побачив. А вдруге, коли став свідком насолоди, яку ви можете подарувати чоловікові...

— Чого ви хочете? — Ольга промовила це майже пошепки.

— Чого я хочу, чорт забирай? — Руки чоловіка затремтіли, а на губах з’явилася крива усмішка. — Ви чудово знаєте, чого... Дайте мені відчути те, що відчував кожного вечора Сахович... І якщо зараз же ви не будете моєю, присягаю, я вистрелю собі в чоло.

— То стріляй, дурню! — почулося з-за його спини.

До кімнати зайшов князь Четвертинський. Він зупинився за кілька кроків від Януша і холоднокровно спостерігав за цим горе-самогубцем, неспішно видихаючи в його бік струмені диму від своєї сигари. Той, врешті, став поволі опускати зброю. Тоді князь вхопив його за кисть і смикнув з такою силою, що бідолаха перекинувся через стіл і простягся на підлозі. Не сміючи підвестись, він продовжував так лежати, мовби чекаючи нового удару. В цю мить на Януша було шкода дивитись. Куди й поділася його хвороблива впевненість та сміливість!

Револьвер залишився в руках Четвертинського. Відкривши барабанні дверцята, він гучно засміявся.

— А зарядити ви забули, молодий чоловіче. Вже не кажучи про те, що стріляти треба, звівши перед тим курок...

Януш почав поволі зводитись на ноги.

— Думаю, Сангушко захоче розірвати заручини своєї доньки, — додав князь, — слово честі, краще його сердешній Марії залишитись старою дівою... Геть звідси!

Той слухняно подався до виходу. Щойно він зник за дверима, Четвертинський важко опустився в крісло.

— З вами все добре? — запитав він в Ольги.

Та кивнула і вдячно посміхнулась:

— Завдяки вам.

— Пусте, — відповів Четвертинський, — хоча, як і ви, я до краю здивований. Адже мені він здавався цілком порядним молодим чоловіком.

— Які новини в місті? — запитала Ольга, сідаючи поряд.

— Слуги Сангушка спіймали палія, — мовив князь, — це той самий відлюдник, який жив у моєму саду...

Дрожки Четвертинського зупинилися неподалік нового млина. Князь вийшов і неквапно попрямував до споруди, вдихаючи запах вечірньої річки і свіжих дощок. Млин був готовий і вже за кілька тижнів повинен був запрацювати. Князь зайшов досередини, і його переповнила гордість за своє творіння. Це був не млин, це була справжня дерев’яна фортеця! Крізь невеликі вікна пробивалося червоне світло призахідного сонця і м’яко розливалося по кам’яним жорнам. Князь зробив крок і підставив обличчя під це світло. У цю мить йому здалося, що нічого навколо не існує, окрім цих м’яких променів, які потроху заспокоювали усі бентежні закутки його душі.