Розділ «Мелодія для квінтету Авантюрні оповідання»

— Чого він витріщається? — занервував Януш.

— Не зважайте, — спробував заспокоїти його Четвертинський, — зараз він піде.

Дивак і справді за мить повернувся до них спиною і повільно рушив у тому напрямку, звідки прийшов.

— А вас не дратує цей чоловік? — поцікавилась Ольга.

— Спершу дратував, але потім я подумав, що він міг би бути навіть окрасою мого парку, — відповів князь, — подумайте лишень: мовчазний відлюдник, який живе у розщепленому дереві... Чудова атракція для гостей! Я збирався сам його вам показати, але він мене випередив...

Князь засміявся, але в ту саму мить помітив, що Роман був блідий, як смерть.

— Що з вами, мій друже? Вам зле? — запитав стурбовано Четвертинський.

Інженер знаком показав, що все гаразд, і потягнувся до склянки з водою. Зробивши кілька ковтків, він витер хустинкою холодний піт з чола і тихо промовив:

— Я знаю цього чоловіка... Місяць тому загинув його малолітній син. Хлопець, як і батько, працював на суконній фабриці в Сангушка... Під час роботи верстата потрібен хтось малий на зріст, щоб збирав під механізмом дрібні рештки сукна. В якусь мить він забарився, і голову хлопчика розчавило залізним колесом... Батько був недалеко і все бачив. Я, зрештою, також...

Скінчивши розповідь, інженер нервово закурив. Усі мовчали, дивлячись услід ранішньому незнайомцю. Після цього всі так само мовчки підвелися з-за столу і рушили на прогулянку. «Недобрий знак», — подумалось, напевно, кожному, але ніхто не промовив це вголос.

До обіду цей випадок дещо призабувся. Чоловіки подалися на риболовлю і заодно помилуватися млином, що от-от мав би запрацювати. Донька Сангушка попросилась додому, і її було відправлено, а княгиня Четвертинська нарешті залишилась наодинці зі своєю кузиною. Найперше вона міцно обійняла Ольгу, ніби та тільки щойно приїхала.

— Нарешті ми самі, Олю, — промовила Беата, — і нарешті можемо поговорити в повен голос. Я ж бо не запитала тебе про найголовніше, що мене цікавить.

— Чи в моді зараз рожеві капелюшки? — пожартувала у відповідь кузина.

— Негідниця, — засміялась княгиня і жбурнула в подругу маленьку подушку, — яке мені діло до баденських капелюшків!..

Беата раптом схопилася з місця і підбігла до холодного сплячого каміна.

— Я дещо для нас приберегла, — промовила жінка змовницьким тоном і просунула руку за металеву решітку.

За мить вона дістала звідти темно-червону пляшку і тріумфально піднесла її вгору з вигуком: «Voila!».

— Не може бути, «Бордо»! — не втрималась Ольга.

— Не просто «Бордо», а «Bordeaux Fronsac» — таке самісіньке, яке ми ховали з тобою під подушку в пансіоні. — Княгиня трохи стишила голос, мовби за стіною, як і двадцять років тому, чатували сердиті наглядачки.

— Vive la France! — Ольга театрально піднесла руки догори.