Розділ «Мелодія для квінтету Авантюрні оповідання»

— Тоді, до зустрічі за годину, — мовив Сангушко і, вклонившись, рушив зі своїми слугами далі.

За обідом у палаці Четвертинський несподівано знову побачив ту саму дівчину і молодого чоловіка, які ледь не розсміялися під час причастя. Вони сиділи мовчки, ховаючи одне від одного очі, а надто від пробоща, отця Яна, котрого також було запрошено на недільний обід. Хоча тому насправді було до них байдуже. Отець перебував у доброму гуморі і поміж бесідою з господарем та подружжям Четвертинських хвалив кухаря за відмінні флячки. Крім того, темноволоса дівчина з костелу виявилась тим самим янголом, який мав зіграти згодом Шопена. В якийсь момент їй дозволили залишити стіл, аби вона як слід підготувалась. Красуня підвелась і зникла в сусідній залі, звідки невдовзі почулися перші акорди ноктюрна.

Як виявилось, це була прийомна донька князя і його покійної дружини, а молодий чоловік, що став причиною сум’яття, був її нареченим. Його звали Янушем. Ще один гість за столом, чоловік років тридцяти п’яти, одягнений у бездоганний костюм, був неговірким, але приязно усміхався присутнім, беручи таким чином участь у всіх розмовах, що точилися за столом. Він представився Романом Саховичем, інженером, якому доручили раціоналізувати суконне виробництво Сангушка. До того ж, колись він навчав Януша математики, а що різниця у віці була не надто великою — як між молодшим і старшим братом, — то згодом вони стали добрими друзями.

Після обіду, коли справи були обговорені, всі перейшли у просторий салон, звідки долинали звуки фортеп’яно і де пан Сангушко показав гостям декілька картин, придбаних нещодавно на аукціоні в Парижі. Придбані, як він сказав, за безцінь, бо художники дозволили собі надмірну легкість замість чіткості форм, але м’яка гра відтінків зачаровувала погляд. Споглядаючи їх, присутні, однак, більше відволікались на темнокосу піаністку, аж господар розсміявся і запропонував послухати нарешті Шопена.

Присутні хутко вмостились у зручні крісла, і чоловіки, всі, окрім отця Яна, якому не личило, закурили сигари. Дим здіймався вгору разом із урочистим полонезом і лукавою мазуркою, мрійливими ноктюрнами і пристрасним скерцо. Цьому димові від якісних заокеанських сигар судилося покружляти чи не над останнім волинським салоном, а потім вислизнути у прочинене вікно і розтанути в повітрі, де вже чувся запах змін. За якийсь десяток років більше ніхто в Славуті, та й усій Волині, не куритиме таких сигар, натомість пригощатимуть дешевою махоркою у самокрутках.

Це буде потім, а поки що всі захоплено аплодували доньці пана Сангушка, а її наречений, здавалось, не прагнув нічого іншого, як вхопити в обійми свою обраницю, і тільки суворий етикет стримував його від такого пориву. За хвилину подали коньяк, і розмова далі поточилася гучна і неспішна. Найперше, подружжя Четвертинських запросили всіх на кілька днів до свого маєтку, де особливо гарно о цій порі. Одразу ж погодився інженер, якого зацікавив млин, а потім і молоді наречені, яким понад усе хотілося опинитись подалі від батьківського ока. Отець Ян змушений був відмовитись, оскільки щойно зібрав катехізичний клас при костелі. Щодо пана Сангушка, то він пообіцяв подумати.

Непомітно настав вечір, і час було кожному гостеві вирушати додому. Князь та його дружина поверталися у піднесеному настрої. Четвертинський був радий, що подолав вранці лінощі і не переніс зустрічі із Сангушком на інший день. Їхні дрожки поспішали, щоб рівно пів на одинадцяту княгиня, як завжди, взяла до рук віолончель.

Наближався день приїзду кузини, і княгиня Четвертинська потонула в приємних клопотах. Вона любила Ольгу, якій судилося свого часу стати хранителькою її дівочих таємниць і порадницею, а тому намагалась, аби та не відчула жодних незручностей і відпочила як слід після дороги з Бадена. До того ж, у той самий день були запрошені гості зі Славути, отже, клопотів побільшало. На щастя, дощі припинились, і князь мав усі підстави не брати участь у підготовці, що його неабияк тішило. Разом зі своїм інженером він подався на будівництво млина, пообіцявши повернутись до приїзду гостей. Ганс Фюліх нарешті зняв свій довжелезний плащ і висловив сподівання, що той знадобиться йому тепер нескоро. Баварець був одягнений у сірий костюм і мав невеликий зручний капелюх на голові. На шиї була зав’язана чорна краватка під колір вусам і парі проникливих очей. Ганс був чоловіком середніх літ, не надто високого зросту, проте тримався рівно, наче бувалий гвардієць.

Князь Четвертинський не дотримав слова. Коли вони з Гансом повернулися до маєтку, у вітальні палацу вже пили чай четверо гостей.

Чоловіки звелися назустріч господарю, і князь потиснув кожному руку, увесь час перепрошуючи за своє спізнення. Майбутній зять Сангушка та його друг, який сидів поруч, в один голос запевнили, що відмінно провели час, очікуючи господаря, оскільки чарівна княгиня влаштувала їм розкішний прийом. Далі Четвертинський галантно поцілував руку доньці свого компаньйона та обійняв Ольгу, котру був радий бачити не менше, аніж Беата. Він також представив усім Ганса, й у вітальні залунала німецька.

Згодом, усіх було запрошено на обід, а потім гостям дали можливість перепочити кожному у своїй кімнаті. За кілька годин, коли за вікном уже почали спускатися сутінки, товариство зібралося знову. Багато хто встиг за цей час подрімати, тож спати, попри наближення ночі, нікому не хотілося. Точилися веселі розмови, жарти, князь частував гостей своїм найкращим коньяком і разом з двома інженерами димів у вікно кубинськими сигарами. «Волинський рай» не заснув, як завжди, десь о десятій, а пів на одинадцяту відкорковувалась друга пляшка коньяку, тож княгиня взяла до рук свій інструмент тільки опівночі.

Четвертинський мимоволі зітхнув з полегшенням та, відшукавши своє крісло, сів у нього і примружив очі в очікуванні музики. У голові трохи шуміло від алкоголю, пальці рук нагрівались від недопалку сигари, а на плечах несподівано відчулася втома. «Невже я такий старий?» — подумав він, прислухаючись, як дружина настроює віолончель. Він усміхнувся і відігнав від себе цю думку.

На мить запала тиша, а слідом за нею линула музика. Четвертинський стрепенувся, мовби хтось вколов його нещадно голкою. Лунав зовсім не Бах. Замість звичної «Прелюдії» він почув довгі меланхолійні звуки, чиюсь тугу за втраченим або дідько його знає що... Мелодія була гарною, але такою чужою! Він розпачливо глянув на дружину, проте очі її були опущені, а пальці не могли дати відповіді, чому відбулася ця зміна.

— Не може бути, це Ельгар! — вигукнув Сахович одразу після останньої ноти. — Концерт для віолончелі! Я тільки раз чув його в Лондоні.

— Я вивчила його спеціально для Олечки, — відповіла Беата, посміхаючись своїй кузині, — ноти з підписом композитора вона подарувала мені на минулі уродини...

— У вашої кузини надзвичайно витончений смак, — промовив інженер, піднімаючи склянку.

П’ючи, він не зводив очей з Ольги, мовби намагаючись угадати інші її вподобання, які могли б виявитись також незвичайними. А й справді, який напрямок, який стиль, яка епоха подобається цій жінці в живописі? Здавалося, тоді, в галереї Сангушка, їй більше, ніж іншим, сподобалися картини тих диваків-експресіоністів. А може, їй більше до вподоби ренесансні художники? Розкуті теми, краса людського тіла, реалістичні образи? Що любить читати ця жінка? І чи робить вона це так само, як і слухає музику: притуливши долоню до скроні і зануривши кінчики пальців у світле рудувате волосся?

Ольга, здавалось, не помічала цього погляду. Подякувавши за комплімент, вона приязно усміхнулась, але не зустрілась з ним поглядом, чого так йому хотілось. Зрештою, чоловік вирішив і сам дивитись на неї не так відверто, а радше споглядати крадькома. Йому подумалось, що Ольга не була красунею з класичних картин, проте щось в її зовнішності притягувало з неймовірною силою, плутало думки і змушувало верзти усілякі дурниці, тільки б заволодіти її увагою.

Коли вечір закінчився, інженер зітхнув з полегшенням і вийшов прогулятися разом з Янушем нічним парком. Слуги тільки тепер запалювали гасові ліхтарі вздовж вологої алеї, а тому поспішали, щоб цього не помітили господарі. Чоловіки прискорили кроки, минули останній запалений ліхтар і рушили далі в темряві, лишивши зайві вуха позаду.

— Як твої приготування до весілля? — якомога спокійніше запитав інженер, хоча спогад про Ольгу досі змушував здригатися голос.