Розділ «Ласки фурій Детективні оповідання»

Самковський кивнув і подався до дверей, при цьому ледь не збивши кельнера, що якраз приніс каву. Ад’юнкт вилаявся і рвучко його обійшов. Комісар заплатив і взяв до рук гарячу філіжанку, викликавши цим самим заздрість усіх присутніх, крім убитої.

Поліційний лікар нарешті звівся на ноги і підійшов до Вістовича. Це був невеличкий круглий чоловічок з кумедним гострим носом.

— Прибери до дідька свою каву, — сердито промовив він, — я вже слиною з’ївся.

Чоловічок закурив і ще раз окинув оком труп.

— Що скажеш? — запитав Вістович, і не думаючи відставляти філіжанку.

Лікар знизав плечима.

— Вбивство сталося три-чотири години тому. Вбивця завдав точних ударів ножем. Швидше за все, вона й не зрозуміла, що сталося. Є одна цікава деталь. На спині сліди наче від батога...

Комісар наблизився до тіла й обережно повернув його на бік. На спині і справді чітко було видно продовгуваті сліди побиття.

— Той скурвисин не полінувався принести сюди батіг, — з подивом у голосі сказав комісар, — причому не видно, щоб жертва опиралась. Можна подумати, що вона добровільно погодилась на екзекуцію.

— Різне буває, — зауважив лікар, одягаючи плащ, — на завтра, після розтину, знатиму більше... Auf Wiedersehen[1].

Із цими словами він вийшов за двері. Слідом за ним подався і фотограф, лишивши комісара тільки в товаристві двох капралів. Вістович звівся на ноги й оглянув речі на туалетному столику. Тут були звичні жіночі дрібнички, австрійська газета і складена вдвоє візитка. Розгорнувши її, комісар прочитав: «Альфред Шимонович. Крамниця східних секретів. Вул. Ягеллонська, 10». Поруч стояло кілька напівспалених ароматичних свічок і пляшечка з якоюсь олією.

Двері прочинились, і до покоїв знову зайшов ад’юнкт Самковський. В руках він тримав папірець з переліком постояльців.

— Готово, — промовив ад’юнкт і простягнув комісарові список.

— Гаразд, а тепер ось що, Самковський. Дізнайся все, що можеш, про неї... — комісар кивнув у бік жертви, — друзі, подруги, коханці... Де купувала капелюшки, де полюбляла пити каву... Словом, усе. Перевір також, що це за олія на столику.

Він поклав до кишені візитку і заховав австрійську газету.

— І чекаю на рапорт, — додав комісар, одягаючи вологий неприємний плащ.

Він вийшов, залишивши ад’юнкта в покоях під номером «39». Окрім усього, Самковський ще мусив прослідкувати, щоб звідти винесли тіло і доставили його в морг, на вулицю Пекарну.

Вістович спустився сходами вниз і попрямував до рецепції. Та сама брюнетка видавила з себе посмішку.

— Чим можу допомогти пану комісару? — запитала вона.

— Я хотів би переговорити з портьє, котрий знайшов сьогодні загиблу, — сказав той, знову мимоволі зосереджуючись на її принадах.