Розділ «Ірен Роздобудько ПОДВІЙНА ГРА В ЧОТИРИ РУКИ»

– Так, ваше світлосте, ніхто ж не знав, що він ті креслення вдома тримає.

– «Ніхто не знав»! «Ніхто не знав»! Я знав! Тому і охорону велів поставити…

Матвій Іванович, випускаючи пару навіть із вух, повалився у своє високе крісло.

Муся не витримала.

Розчахнула двері, швиденько налила в склянку води з карафи, підсунула татусеві анісові краплі.

– Випийте, таточку!

Генерал поглянув на неї крізь примружене око, скривився.

– А ти тут чому? – промовив слабким голосом. – Підслуховувала?

– Пийте, пийте. До дна! – наказала Муся, тримаючи склянку біля його тремтячого підборіддя.

Матвій Іванович слухняно ковтнув останню краплю, втупився очима в доньку.

– Речі зібрала? – тяжко зітхнув. – Прийшла біда – відчиняй ворота…

Залізний сірник погас.

Муся, усе ще тримаючи склянку біля обличчя генерала, кинула погляд на Іполита, що стояв, витягнувшись, мов чапля.

– А від чого він помер? – запитала.

Іполит набрав поважного вигляду, вклонився генеральській дочці:

– Ми так собі гадаємо, Мар’є Матвєвно, що суб’єкт отруєний безпосередньо через вживання алкогольного напою, а саме шампанського вина «Blanc de blancs», що означає «біле з білих» і виробляється з винограду сорту «шардоне».

Іполит Вікентійович у присутності Мусі полюбляв виглядати освіченим.

– Та кому ж це ви, шановний пане, доповідь робите?! – підстрибнув врятований від серцевого нападу генерал Гурчик.

Дійсно, подумав Іполит Вікентійович, і чому ця дівчина такий вплив на всіх має…

– Так Мар’я ж Матвєвна запитали, – ніяковіючи, пояснив він.