Розділ «Ірен Роздобудько ПОДВІЙНА ГРА В ЧОТИРИ РУКИ»

Його погляд упав на стоси журналів і книжок, розсипаних довкола ліжка.

Спересердя генерал розворушив їх ногами так, ніби бродив в осінньому лісі.

– Що читаємо?! Хіба це дівоче читання?! Що тепер з тобою робити?!

Набігавшись і досхочу потоптавши небезпечну для дівочого виховання пресу, Матвій Іванович картинно зупинився посеред кімнати, по-наполеонівськи заклав праву руку за вилогу оксамитового турецького халата.

Аристарх зітхнув із полегшенням: добра ознака, нападу не буде.

Генерал викинув у повітря ліву руку і театрально виголосив:

– До села! До тітоньки! У глушину! Глобино!!!

– Чому не до Саратова? – визирнуло нарешті з-під мережива нахабне сонне личко.

Але генерал Гурчик уже повністю тримав себе в руках.

– Потяг за дві години, – спокійним голосом промовив він. – Усе. Жарти скінчилися.

Він знову присів на край ліжка і був неабияк задоволений побачити нарешті дійсно схвильоване обличчя доньки.

– Татусю… – благально промовила вона.

Генерал узяв її за руку, мимоволі милуючись виразом світлих очей, що так нагадували йому давно померлу дружину Полінку.

– Не сперечайся, душе моя, – миролюбно промовив він. – Петька Шнур дійсно тобі погрожував. Ти в розслідування даремно втрутилася. І на суді даремно свідчила. Не послухалась мене – от тепер і маємо…

– Але ж, таточку, якби не я, Іполит Вікентійович його б і досі шукав…

– О господи, можливо, й так, але хіба це жіночі справи? – тяжко зітхнув Матвій Іванович. – Заміж тобі треба. Негайно. Може, дурниці з голови вивітряться. Була б жива Поліночка…

Унизу, у прочинених дверях, почувся рух – дзенькнув дзвоник, дмухнув вітерець, заворкотів бас швейцара.

Генерал кивнув Аристарху – піди поглянь, що там іще – і знову повернувся до принишклої доньки.

– Була б жива мати, – продовжував він, – дала б тобі належне виховання. А так – бідна моя голова! – на повідку в тебе йшов: хочеш книжки – ось тобі книжки, коней хочеш – на тобі коней, фехтування – ось тобі вчитель. Медичні курси при університеті – будь ласка! Бонну одну за другою звільняв за першим твоїм проханням! Та нудна… та дурна… та вишивати навчає… А що вийшло?!

– Що вийшло? – підхопилася Муся, обняла Гурчика за шию, обеззброїла переможно – зливою поцілунків.