Розділ «Ірен Роздобудько ПОДВІЙНА ГРА В ЧОТИРИ РУКИ»

– Почекаєш тут, – наказав доньці Гурчик.

Але Муся зі своїм саквояжем уже стояла в юрмі біля під’їзду і, як усі, витягувала шию вбік санітарів, що саме виносили з темряви ноші, накриті білим простирадлом.

Під ним вгадувалися обриси худого видовженого тіла.

Генерал з Іполитом, що розчищав дорогу начальнику гострим ліктем і криком «Поліція!», поквапились зупинити процесію.

Санітари стали.

Натовп (серед гультяїв, прикажчиків із сусідніх яток та інших роззяв товклися тут навіть бонни з дітьми і дами під мереживними парасольками) хитнувся вперед.

Іполит, широко розвівши руки, відтіснив цікавих, пропустив генерала, відкинув край простирадла, крадькома кидаючи погляд на Мусю: чи не в захопленні вона від таких його рішучих дій.

Муся дійсно була в захопленні, адже через плече татуся жадібно оглядала смутне видиво, що відкрилося її очам.

Небіжчику було років тридцять.

На його посинілому обличчі (Муся відзначила, що синява розливалася від шиї) застигла блаженна посмішка, пальці обох рук розчепірені, ніби нещасний усе ще брав свій останній акорд.

Гнівно зиркнувши на доньку, генерал почав підійматися на третій поверх апартаментів.

На сходах так само товклися цікаві – покоївки, лакеї, кухарки.

Схлипували, накладали на себе хресні знамення і коливалися, мов водорості, шанобливо пропускаючи генерала до високих прочинених дверей, звідки долинали тихі голоси поліцейських.

Генералу стало не до Мусі.

А вона, перетворившись на тінь чи, краще сказати, мишу, тихо почала орієнтуватися на місцевості, вловлюючи кожне слово з доповіді околоточного.

У просторому залі-приймальні (Муся відзначила, що померлий інженер жив досить заможно) стояв круглий дубовий стіл на лакованих гнутих ніжках у формі оголених сирен, що здіймаються з хвилі морської (претензійно і недешево, подумала Муся), десять стільців у стилі бароко (протертим виявився лише один, з чого Муся зробила висновок, що небіжчик не вельми часто приймав гостей), на вікнах висіли щільні подвійні штори (певно, захист від вологості, вирішила Муся, небіжчик був теплолюбним), біля вікна – канапе, точніше, досить кокетлива козетка з різьбленими позолоченими бильцями і високою спинкою, оббита ніжно-рожевим шовком. Теж жодним чином не протерта.

Постріляла очима і по різних предметах та предметиках.

Позолочені канделябри з викрутасами, картини у важких рамах з морськими пейзажами, швидше за все копії.

Усе начищене, усе блищить.

У кутку, ближче до штор, майже за ними – високий сейф зі шпариною у формі лев’ячої пащеки.