Розділ «Ірен Роздобудько ПОДВІЙНА ГРА В ЧОТИРИ РУКИ»

Генерал зашелестів над рукою доньки газетами.

Але це не призвело до жодного зрушення.

– Догралася?! Дострибалася?! – гнівно вигукнув він.

У відповідь рука трохи ворухнулася, зі стиснутого кулачка вистрелив вказівний пальчик, сонно похитався у повітрі – мовляв, тихо, я мушу додивитися сон – і рука міцніше притисла до голови пухову мереживну подушку.

Поглянувши на Аристарха, чи не побачить зайвого, генерал потягнув за ковдру, відкриваючи на загальний огляд ніжне дівоче плече.

З-під подушки визирнуло незадоволене і сонне око чистого блакитного кольору.

– Ось! – генерал знову потрусив над оком жмутком газет. – Я так і знав: догралася.

Усівшись на край ліжка, з якого, мов порох, посипалися журнальчики і брошурки, прочитав рядки зі шпальти:

– «…психічно неврівноважений злодій на прізвисько Шнур сьогодні вночі здійснив нахабну втечу по дорозі до місця ув’язнення. Як передбачають експерти, цей звір у людській подобі одержимий жагою кривавої помсти, котру під час суду привселюдно пообіцяв здійснити над донькою нашого славетного… – на цьому місці генерал задоволено гмикнув і повів далі: – …славетного обер-поліцмейстера санкт-петербургської поліції, його високості генерала М.І.Гурчика»!

Славетний генерал відкинув подушку і суворо зиркнув на улюблене чадо:

– Що тепер робити?! Догралася в слідчого!!! Я так і знав!

– Котра година? – почулося з-під знову натягнутої на голову подушки.

Аристарх поважно кивнув Лизаветі: зараз точно знадобиться пляшина з нашатирем.

Так і сталося.

Генерал схопився за серце і заковтав повітря.

– Що? Що?! Яка година?!

Схопився і закружляв довкола ліжка, немов чукотський шаман, кульгаючи на праву (колись поранену в бою) ногу.

– Тут смертю погрожують – а їй кохфій подавай!

Він знову затрусив газетами над милою білявою голівкою, що нарешті визирнула зі свого сховища і жалісно спостерігала за зворушливими рухами татуся.

– Казав же, попереджав: не лізь не в свої справи! Ач бач: у нишпорки їй закортіло! Подвигів!