Розділ «Ірен Роздобудько ПОДВІЙНА ГРА В ЧОТИРИ РУКИ»

Олексій скористався давнім прийомом, котрий гарненько спрацював не далі як учора: притис Мусю до себе, зображаючи шалену пристрасть.

Але цього разу не поцілував, адже Муся загрозливо клацнула зубками прямо перед його носом.

Вирвалась і побігла геть.

Муся спускалася нижче і нижче сходами палуб, доки не опинилася на самому нижньому поверху перед металевими дверима з написом «Службовий вхід».

Тут було тихо і, звісно, жодної душі з поважного товариства, яке їй добряче набридло.

Муся сіла на сходи, дослухалась: звідкись лунали звуки працюючого колеса і гудіння машин.

Сиділа і міркувала, що треба було б допитати мадам Шток з приводу персня і можливого візиту її чоловіка-небіжчика до каюти посла.

Рівномірне гудіння пароплава і дивний брязкіт, що линув знизу, заколисував, навіював священний трепет.

Цікаво, як працює серце цього плавучого звіра?

Муся уявила оголених і засмаглих до чорноти кочегарів, що кидають у червону пащеку топки вугілля.

А що там іще?

Певно, крутяться якісь колеса, чіпляючись одне за одне, мов у механізмі годинника.

Цікавість узяла гору.

Муся відчинила металевий люк і почала спускатися ще нижче.

Пішла вузьким темним коридором. Тут не було ані червоних килимів, ані гасових ліхтариків.

Пошарпані металеві двері були зачинені на великі такі ж пошарпані гаки. Що за ними? Каюти матросів? Машинне відділення?

По ще одних вузьких сходах спустилася нижче.

Повіяло холодом, світло згустилося до чорноти.

Одна з дверей завтовшки не менше як двадцять сантиметрів виявилася прочиненою.

З неї повіяло крижаним холодом.