Розділ «Ірен Роздобудько ПОДВІЙНА ГРА В ЧОТИРИ РУКИ»

Олексій почув, як полилася вода.

За кілька хвилин жінка вийшла.

На ній був зелений шовковий халат з хутряним коміром, що глибоким низьким трикутником спускався ледь не до середини талії.

Витираючи чоло рушником, Ванда полізла до шафи і кинула на ліжко дві чорні відполіровані палиці, з’єднані між собою срібним ланцюгом.

– Ось. П’ятнадцяте сторіччя. Родинна реліквія.

Олексій узяв нунчаки.

Погладив відполіровану поверхню, розтягнув ланцюг.

– Дивна річ… Родинна? Я думав, що ваше дивне прізвище – по чоловіку…

– Я удова, – опустила очі долу Ванда. – Ношу прізвище мого батька, китайського дипломата.

– Неймовірно… – видихнув Крапка.

Ванда печально зітхнула.

– Історія мого походження досить неординарна. Але краще б вона була звичайною, як у всіх… Можливо, тоді мені жилося б простіше. Але, вибачте, певно, вам це не цікаво. Краще вип’ємо.

Олексій відкоркував пляшку, розлив по бокалах шампанське.

– Мені цікаво, – відповів, подаючи келих. – Цікаво все, що стосується вас, Вандо. Ви – дивна. Як і ваше ім’я…

– О, так. Усі звертають на нього увагу. Але все просто: моя мати польського походження. Китайський дипломат і польська княжна – чи не дивне поєднання? – посміхнулася вона. – Але, попри все, це саме так. У них була якась шалена історія, як у романах: незгода батьків, втеча аж до Індії. До речі, я там і народилася. Повернення. Кар’єра. Неабиякий спадок з обох сторін. І – рання смерть…

Вона опустила голову, завісивши обличчя лискучою чорною хвилею ще вологого волосся.

– Через усе це я ніде не почуваюся затишно. Ані в Китаї, ані в Польщі. Батьки лишили мені великий спадок, але не навчили жити. Через це я звикла боронитися…

Вона взяла з рук Олексія нунчаки і погладила їх довгими нервовими перстами.

– … і нікому не довіряю. Надто багато довкола лицемірства і жорстокості. Небезпеки для таких, як я.

Вона поглянула на Олексія і, провагавшись кілька секунд, вимовила: