Розділ «Частина 4»

Другого дня у вечірніх газетах усі репортери змагалися у майстерності описати неймовірний трафунок: арештували Лоретту Найман, доньку грошовитого промисловця, яка разом зі своїм спільником Евґеном Муркоцьким грабувала чоловіків, приваблюючи їх своєю наївністю та вродою.

Оскар схопився за голову.

— Усе! Цього ж дня — у Париж! От клята дівка! Ще як опише твої прикмети?!

Поки в поліції не бачили різниці між Евґеном Муркоцьким і Ціпріяном Хвойдманом, до Львова полетіла телєґрама із запитом.

Юрась Маґдебурко вже вкотре подивувався нелогічній поведінці Ґеня: навіщо йому ризиковані грабунки у Відні? Та мусив відповісти, тобто написати про підозри у шахрайстві і вломництві.

18.

 еодор Козобродський надіслав свої кінові історії на всі можливі адреси і, не чекаючи на відповідь, засів писати нові. Але був свідомий того, що всі сюжети давно опрацьовані класиками, тож варто їх просто дещо змінити: переставити місцями персонажів, злочинця-чоловіка виправдати, а злочинницю жінку покарати по-середньовічному, з тортурами, невинну жертву зробити винуватою у всіх смертних гріхах, примусити красуню зрадити чудовисько і т. ін.

Він уже не ходив на пораду до Якуба Несамовитського, вважаючи його літературним нездарою. Як не дивно, але в цьому Теодор мав рацію.

Але чуттєве й розумове напруження Козобродського послужило тому, що до нього в помешкання навідалися... примари! І першим прийшов Адам Кендзьорівський. Він явився із кута другого покою, в якому й був обладнаний кабінет, і сів у крісло напроти Теодора.

— Пишеш?

— Пишу, — відповів Теодор. — Жодного дня без рядка!

— Це добре, — схвально хитнув головою Адам.

— А ти там як? — поцікавився Козобродський.

— Добре, потоваришував із адвокатом Альбершулле: він такий цікавий оповідач!

— Не згадуй про нього, друже! То прикрий чоловік — він став на заваді мого чергового наукового відкриття. Ще й намагався мене екзаменувати з латини! Мене — професора університету!

Адам змовчав.

Козобродський шелеснув паперами.

— Хочеш, я тобі прочитаю?

— Ні-ні! — замахав руками Кендзьорівський. — Я ніколи не слухаю і не читаю чужого писання, щоб не спаскудити свого смаку.

Теодор хотів образитися, та згадав, що Адама давно немає на світі, а мертвим хіба щось можна ставити на карб?