Розділ «Частина 4»

— Ви навіть не відаєте, що я мав привід прославитися, заснувавши «Клюб парубків», як у Льондоні. Та паризькі письменники це зробили раніш: запросили до клюбу парубків, вдоволених долею і здоровим шлунком. Кожен новий член зобов'язувався не женитися два роки, а якщо вжениться — його викреслювали. На жаль, наші літератори мене не зрозуміли, а ми ж могли пишатися на весь світ таким клюбом!

— Пане Якуб, та ви налаштовані проти жінок! — з подивом казала Маґда.

— Не проти всіх, шановна, не проти всіх! Як Бог хоче покарати мужчину, відбирає йому розум, а як жінку — дає їй високу освіту. Ось такі собі панни, трагічні жертви зараня вигаслого вогню, збираються в гурти, щоби понизити нас, чоловіків. І я налаштований саме проти них!

Маґда захоплено сплескувала руками, хоча такого штибу дотепи могла прочитати у фейлетонах Галактіона Чіпки, якби цікавилася бодай чимось, окрім одіжі та парфумів.

Щоб остаточно приголомшити кобіту, Несамовитський витяг із кишені картонний щиток із своїм найменням.

— Бачите? Це вигадала леді Астор, перша жінка, обрана до англійського парламенту.

— І ви це маєте? — чудувалася Маґда.

— Та ні, я маю на увазі, що вона запросила до себе на баль усіх аристократів і кожному причепила на груди щитка із вписаним іменем, щоби вони між собою запізналися.

— Ви були на тому балі?

Ця куріпка могла повірити будь-якій брехні, проте Якуб дався на отримання.

— Ні, це ми теж запровадили на літературних вечірках, щоби прихильники таланту легко пізнали свого кумира.

Удова по адвокатові не здогадувалася, що лицарі гострого пера і влучного слова в такі щитки дописували ще й адреси, щоб, коли доп'ються до чортиків, візники знали, куди їх доправити.

Довгі прогулянки і милі розмови мали б закінчитися сценою перелюбства, так Несамовитський не міг наважитися на такий рішучий крок після одного випадку, коли Маґда заточилася і він правою рукою спробував втримати її за талію... Руки не вистачило...

— Боже праведний, та вона мене привалить у ліжку стома кілями живої ваги! — думав Якуб, складаючи речі у валізу, щоб потиху вибратися із пастки.

Довелося вдові ще кілька днів гуляти алеєю в самотині.

— Я тебе й не дуже хотіла, письменний курдупелю! — сварила вона дотепника подумки. — Нічого, у Львові знатимуть усі, що ти спроможний кобітам лиш оповідати ріжні історії, а до самих них не берешся! Чи ти часом не деґенерат?

17.

 скар Гробовецький добре вибештав свого молодого підмайстра за злочинну легковажність, адже, без сумніву, та зваблива панночка — одне із коліщаток у механізмі вишуканого грабіжництва просто неба і серед білого дня.

— Я розумію твій потяг до жіночого тіла, але ж вважай на наслідки! Як тільки їх вислідить поліція, твій пашпорт спливе, мовби свіжий потопельник, і тебе злучать з тими опришками не як потерпілого! Тямиш, у чім тут небезпека? Доведеться шукати твою панночку!

— Щоб викупити пашпорта?