Розділ «Частина 4»

Джакомо ступав сходами догори і бачив, що до кожного чоловіка підходила жінка, брала його під руку і вела до танцювальної залі. Ось і його торкнулися пальчики в білих рукавичках до самих ліктів.

— Прошу вас...

Якщо вас ніколи не зваблювали незнайомки, то ви не зрозумієте Джакомо: він напружився, як перед стрибком у прірву, але впіймав себе на думці, що йому приємно відчувати тіло сієї... — сеньйори? сеньйорити? — яким вона то притуляється до нього, то відхиляється.

«Чи вона така ж гарна на лиці, як тілом? — мимохіть подумав «венеціянський вельможа», приймаючи від лакеїв кришталевого келиха з шампаном. — А навіть якщо й не дуже приваблива, то можна її викохати із заплющеними очима!»

У танці сеньйора горнулася до нього і дозволяла його губам грайливо торкатися вушка з ізмарагдовою сережкою у формі срібної змійки, згорнутої в кілечко.

«А якщо вона якась дешева актриса, що потім вимагатиме грошей?» — сумнівався Джакомо, проте не припиняв відвертих залицянь. Річ у тім, що бувають хвилі, коли навіть досвідчені чоловіки мислять не головою, а, як би це м'якше сказати, покликами розбурханої плоті. Це й сталося з нашим тезкою Казанови.

Після танців — вечеря, і за столом усі мали скинути машкару, щоб подивитися в очі тим, з ким романсували цілий вечір. Але біля Джакомо крісло стояло порожнє — сеньйора втекла чи... Почуваючи себе ошуканим у сподіваннях, чоловік озирався на всі боки.

І тут почулися гіркі ридання: у дверях стояла Флорія Беннічеллі...

— Мене пограбував той чоловік, з яким я танцювала! Мої смарагдові сережки... Дарунок покійного татка!

Чоловіки посхоплювалися, мовби почули заклик до зброї. Джакомо Ліцатті був знеславлений — під пильним наглядом присутніх він витяг із кишені гаманець-капшучок, хустинку і... Так-так! Сережки-змійки, згорнуті кілечком.

— Я тебе вб'ю! Ти мені їх підкинула, водяна хвойдо!

— Сеньйори, будьте за свідків: він важить на моє життя!

Голос Флорії-Марилі був суворий, як вирок. Її блискучі від недавніх сліз очі глузливо зиркнули на бастарда.

21.

  лопче, будь обережний: на тебе оголошені лови. Нема чого байдикувати в Парижі — поїдеш на острів, — сказав по прихильній зустрічі і розмові Турбійон.

— Сидіти самому вудити рибу? — скривився Ґеньо.

— Там знову знімають кіно про піратів. Будеш за семидільника при режисері. То праця незавидна, і ніхто й не подумає, що на неї погодився втікач від правосуддя.

— Ґеню, Андре злого не порадить, — докинув Оскар. — Матимеш відпочинок: море, свіжий вітер, хвилі, сонце!

— І багато дрібної роботи! Проте навколо «піратів» завжди скупчуються жінки — іти там матимеш успіх! Безсумнівний!

— З нього досить успіху у Відні, — не втримався від заштрику Гробовецький.