Розділ «Частина 3»

Старий так пильно обходив кукурудзяне поле, ніби його техаські морги хтось мав викрасти. Анна вчила Лу доїти корів, та вони хвицали хвостами, і дрібна француженка боялася навіть узятися пальцями за дійку. Тоді їй доручили закидати індикам корм — перетушковані ресторанні залишки, в які Анна додавала кукурудзяної муки, від чого агресивні «пташата» ставали вгодованими й дебелими, як страуси. Луїза з тремтінням в колінах підходила до загорожі: вона гидувала й індичим їдлом, і самими індиками, такими милими для американців у День подяки. Михайло ж плекав коня, задля якого нехтував іншими господарськими справами, і міг отримати від батька щирого потиличника.

Жити було ситно й спокійно. Аж тут на Збишека вийшли пачкарі і запропонували йому солені гроші, якщо він потиху відвантажуватиме плящини на задньому дворі кожної корчми (певне, це були ті люди, чия комерція похована в трумнах Отіса Партілія). Так тривало кілька місяців, поки атлетові не закортіло скуштувати алкоголю.

Але на те були причини: поки він ковтав порохи і вдихав «пахощі» нескористованих харчів, Михайло узявся навчати Лу верхової їзди. Наука тривала біля кожної копиці сіна під наглядом понурого жеребця, що ладен був носити на своїй спині амазонку, а натомість спостерігав ковбойські ігрища просто неба.

Збишек нюхом відчув дух перелюбства, бо його мила жіночка зустрічала з поїздки без особливого палкого вияву почуттів, мляво підставляючи свої принади, а Михайло надмірно щиро пропонував допомогу: то відмивав авто («Відпочинь, ти з дороги!»), то длубався у двигуні («Має бути, як годинник!»).

Відверто кажучи, Циганєвич сам уже шкодував, що піймався на юне нерозважливе створіння, яке спокусливо крутило перед ним, тюремним мешканцем, сідничками і нахилялося так, щоб з обнаги випорскували кругленькі циценята.

От він, провівши дедуктивні спостереження за коханцями, і висмоктав пляшку препаскудного пійла, відпруживши всі свої чуття. Сп'яніння, на диво, просвітлило думки. Визрів план помсти, від якої найбільше терпітиме невірна Лу, бо так і залишиться, налякана, при індиках... Старий втратить авто: його Збишек покине десь потрощеним, але не забуде під сидіння покласти порожню пляшку. Хай поліціянти потрусять цього дуку! Що ж, сам теж втратить прибутковий бізнес з пачкарями, але грошики завелись, можна купити своє авто і комівояжери від містечка до міста, від простої ферми до багатого маєтку.

...Настав день, коли на ферму прибув шериф з помічником, щоб запитатися, чи не добродієві Семенюку належить авто, на яке наїхав вантажний потяг? І хто, до слова, сидів за кермом? Трупа не знайдено...

5.

 еньо замешкав усього одну добу в готелі «Австрія», а потім навідався до камениці Беати та Оскара Гробовецьких.

— Ні, пани не повертали, але від них прийшов лист, — сказала тілиста служниця, відчувши до нього довір'я.

— Там, певно, є щось і для мене? — навздогад спитався Муркоцький.

— Ви — Стасьо?

— Це моє друге ім'я, яким називають лише дуже близькі люди. А так я — Ґеньо...

Служниця блиснула очима, ніби подавши знак, що її то не обходить: вона байдужа до різних потаємних справ панства Гробовецьких. Та й у цьому пещеному молодикові нічого не лишилося від чемного гімназиста, який принагідно допомагав Оскару в його фармаційних дослідах.

У конверті, зі стемпля на якому стало зрозуміло, що лист ішов із Франції до Галичини дві доби, була коротенька записка німецькою мовою. Оскар радив «любому братові Стасьові» не кремпуватися — камениця не розвалиться, якщо він мешкатиме в ній і наглядатиме господарським оком за меблями, пічками, вікнами і старим садом. Про себе Гробовецький не повідомляв нічого, а в записці до служниці наказував просто бути обачною. Одно непокоїло Ґеня — лист писано рік тому, а чи не сталося з Оскаром якої біди за стільки часу?

Та він відігнав від себе неприємні думки і почав освоювати простір незабутого міста... з ресторанів. Найбільше уподобав «Говерлю» на Руській. Спитаєте, чи не пішов відвідати Кендзьорівських? Уже зовсім вважаєте Ґеня безсердечним!

— Іду, іду, Ґеню! — почув він зненацька з-за дверей, ледве доторкнувся дзвінка.

Кобіта, що так передбачила його появу, злякалася.

— Я чекала на сина... А ви... Ви до нього?

— Тут мешкали Кендзьорівські...