Розділ «Частина 3»

— Отой присмирник звірів? — спитав він, примружившись, як Оскар Гробовецький.

Леон Драйфах спостеріг здалеку за дрібною сутичкою між пасажирами і запідозрив щось непевне. «Чи якісь вломники зібралися гастролювати у Львові?» — подумав він.

Надворі було вогко, тепло і пахло пізніми бузками. Серед дрібної львівської мряки розпливалися плями від жовтих ліхтарів. Ніби мальоване акварелями місто зворушило Ґеня до сліз. «Я більше звідси не поїду, — вирішив він. — Якщо не змусять обставини».

«В Америці сорок тисяч мільйонерів — з родинами майже двісті тисяч, — кинувся у розмисли Богданович. — Чи є хоч стільки людности у Львові?» Фіякр зупинився біля готелю «Під трьома муринами», звідки випурхнули пахощі кави. «О, як цього жадав! — сказав сам до себе вломник. — Певне, я таки патрійот!»

Маєвський та Пельц німотствували дорогою в Бруховичі.

Леон постав на порозі Клариного помешкання елєґантський, як англійський престолонаслідник, і цим викликав Ніагару сліз, змішаних з вигуками.

Сюзанна теж плакала, вдихаючи з батькової камізелі запахи каварні та примовляючи: «Що я наробила! Що я наробила!»

2.

 рась Маґдебурко провадив свої нишпорські справи успішно і зажив неабиякої слави. Та ще ні з ким не побрався — на превеликий смуток мами, яка, зітхаючи раз по раз, оповідала про різні приватні справи Юрасевих щасливих ровесників. В одного народилася двійня, другий вибудував дім, третій повернувся з Америки з дружиною — смаглявою і чорноокою, як циганка зі Збоїськ.

— Мамо, як дослідив один французький професор, із сорока п'яти тисяч подружніх пар уповні щасливі лиш сто двадцять сім! А тринадцять тисяч чотириста випадків — це щоденна громадянська війна! Ти хочеш, щоб я на ній загинув?! — Це ти все вигадав!

— У газеті написано! І знаєш, скільки ідеальних подруж виявив професор? Аж тринадцять... Із них десять — дрібні міщани.

— Такі, як ми, — зауважила мама. — А сам професор когось пошлюбив? Чи лиш розмірковував?

Тоді Юрась хапав капелюха і йшов на прохід, щоб не визнавати своєї поразки перед мамою.

Одного дня нишпорка помітив афіші, що в опері співатиме знаменитий тенор Гуляйгродський. Серце його стислося від спогадів про Марту. Тоді, після бруховицького трафунку, він наказав собі забути на якийсь час про дівчину-гімназистку, молодшу за нього чи не на десять років, а зараз...

Увечері Юрась чепурився і нервувався, як матурист перед іспитом. Він раптом помітив на скронях кілька сивих волосин — і засмутився. Його чисте, як молоком умите, лице спохмурніло, проте рум'янці на щоках не дали смутку зіпсути весь вид. «Марта буде в театрі. Певне, сидітиме в ложі серед поважних гостей. Чи побачить мене у партері? Може, ми зустрінемося в антракті?» — думав він, причісуючись перед люстерком.

Несміливий дзвінок у двері — і ось у передпокої зніяковілий Юлько.

— Прошу пана, там на вас чекає панна... Прибігла, плаче... Каже, що її татка пограбували до нитки.

Маґдебурко, хоч і був м'якої вдачі, але на якусь мить зненавидів невідомого татка, який навіть сам не прийшов до їхнього бюра.

— І хто той пан? Власник ювелірної крамниці чи нафтар з Дрогобича?

— Артист...