Розділ «Частина 3»

— Та що в артиста можна вкрасти? Перуки і парфумерію?

— Аванс за виставу.

— Він що — гроші ніс в капелюсі?

— Ні, придбав на них доляри.

Юрась пішов не до опери, а на вулицю Святої Софії, прикидаючи в умі, чи встигне по антракті заскочити в партера. Але коли побачив панну, передумав поспішати: яка там вистава!

У кріслі для відвідувачів сиділа Марта Гуляйгродська. Мереживна хустинка виглядала зі стиснутого кулачка, але очі були вже повеселілі. Рідлєр — той узагалі реготав на всю свою пащу, підіймаючи настрій дівчині.

— Ну, панно Марто, вважайте, що вашого татка вирятувано, якщо пан Маґдебурко примчав сюди, як принц на баскому коні і в сяйливих латах.

З Мартиної оповіді виходило, що знаменитість замешкала в апартаментах «Жоржа», звідки близько до опери на репетиції, а не в батьківському домі на Замарстинові.

«Не мав грошей на візника? Чи то такий вияв пихи?» — міркував Юрась.

У «Жоржі» Гуляйгродський зазнайомився із двома неґоціантами із Кракова, які бували у Відні на його виставах і концертах, отож вихваляли співака, підіймаючи до небес. У балачках згадали про гроші, і довірливий артист пошкодував, що бракує часу перевести частку гонорару в доляри. «А скільки маєте?» — запитався один із мантіїв і виклав стосик десятидолярових банкнот.

— Мама привезла ті гроші до нас, щоб у готелі ніхто не викрав. І показала мені... Ну, що це буде на посаг... А я стала розглядати. І зрозуміла, що нулі домальовано. Бачите, вони навіть менші за одинки!

— Панну Марту нам слід узяти за помічницю!

Рідлєр крутив свої австрійські вуса і підморгував удавано суворому Маґдебуркові.

— Виставу скасували? — спитав Юрась.

— Так, — підтвердила Марта.

— Отже, кривдники вашого татка дали ногам знати або сховалися у якійсь норі. Доведеться зачекати, поки вони не переконаються, що все стихло. Ви лишите нам татів заробок? На нього як на посаг нема чого розраховувати, а для нас — це докази.

Легкий шерех сукні, повів квіткових пахощів — і Юрасева голова запаморочилася від щастя.

— І все ж вашому таткові не минути розмови зі мною, якщо він хоче, щоб я знайшов тих ошуканців. Повідомте, коли зможу з ним побачитися.

Ці звичні буденні слова Маґдебурко промовив так ґречно і пристрасно, що Рідлєр відчув у них якісь потаємні прикмети.

— Чоловіче, ти, часом, не про шлюб підеш домовлятися з Гуляйгродським?