Розділ «Частина 3»

— Де Беата? Де Оскар?

Панни зіщулилися, як від струменя зимної води.

— Ґеньо? — почулося від вікна.

Це від несподіванки знову прийшла до тями Беата Гробовецька. Але в ту ж мить на порозі камениці виник рум'янолиций Маґдебурко. Здивовано дивлячись на Ґеня, він спитався:

— То це той вломник у ґранатовому плащі?!

Ґеньо зрозумів, що зараз відповість за Міськові пригоди, якщо не дасть ногам знати. Він кинувся не до дверей, а в глибину дому, і поки Юрась перескакував через гори жіночих лахів, встиг вистрибнути з вікна в сад. Двоє поліціянтів задумливо обходили зарослий став і запізно почули погук Маґдебурка. Муркоцький біг до Кайзервальду, як молодий олень, що вчув за собою чорне око мисливської рушниці.

25.

 авно ви нічого не чували про Збишека Циганєвича, якого так присмирила знаменита Една Мюрей — найвродливіша злочинниця З'єдинених Держав. А він, до слова, хоч і був у постійній небезпеці, та компенсував свій неспокій стосиком долярів.

Кіртенова жінка виявилася не такою дурною, отож коли до її дому ввійшла Саліванова «матір», вона тупо навела на неї блискучого бравнінґа. Не було й мови, щоб вимагати сільничку з діямантами, і Една схопилася за серце, гукнувши хрипким старечим голосом:

— Сину мій, сину!

— Ти б ще гукнула його сучку Едну! — зловтішалася молодиця. — Нічого ліпшого не вигадала, як відкинути в мене порепані копита?

Збишек, не вагаючись, вбіг у дім і, високо тримаючи в руках бляху від паска, проревів:

— Поліція!

Кіртениха натисла гачка — і куля свиснула мимо вуха атлета, аж він відчув холодний карпатський вітерець.

«Отак уб'ють ні за що ні про що...» — майнула думка й згубилася, бо треба було швидко давати драпака.

Та Една вирішила дограти спектакль.

— Хапайте її, шерифе, вона переховує крадені діяманти! Як вкласти суперника на килим, щоб він і пальцем не поворушив, Збишек знав, тому за мить Кіртениха лежала під ним писком донизу. А тиха Саліванова «матір» витягала з креденсу одну за одною дванадцять однакових сільничок і пакувала їх у свою предпотопну торбину, деренчливо примовляючи: — Зле тебе виховували, дівко, що не шануєш старших. От і лежиш під шерифом, як остання хвойда. А де у тебе комірчина? Посидиш у ній, поки сусіди не випустять... Не пручайся, бо вб'ю з твого ж бравнінґа...

Занепала духом Кіртениха слухняно попленталася в комору.

Та не встиг Збишек завести новенького «форда», як з будинку почувся несамовитий вереск.

— Жени, ковбою! — наказала Една слабким голосом, не виходячи з образу старої.