Розділ «Частина 3»

Беата, прокинувшись, дивилася вдалечінь, примруживши очі, і ніяк не могла намацати на підвіконні пуделка.

— Де поділися мої перли? — зненацька промовила вголос і встала з крісла.

Її компаньйонки, що схвильовано обмірковували пригоду, бігаючи по камениці в коротеньких сорочках у пошуках гаманця, були вдруге поспіль подивовані несподіваними перетвореннями, які трапилися в цьому дивовижному місті.

24.

 асливий батько двох хлопчиків-близнюків Петра і Павла, Юрась Маґдебурко таки почав мислити реальними категоріями майбутнього емеритства. Він погодився обійняти посаду слідчого в головній управі: державна служба хоч і видавалася йому дещо піснуватою проти вільного нишпорства, та забезпечувала асекурацію[38] на випадок навісної кулі чи шаленого леза, чого неможливо уникнути, коли обертаєшся в кримінальному світі як слуга закону. Юлько з Феліксом радісно перейняли у свої руки нишпорське бюро — уже без нагляду Рідлєра, що зовсім відійшов від справ.

— Ти тепер статечний, як панотець на Великдень, — жартувала Марта.— Лиш не забувай, що невживання алкоголю витворює з тебе чужака, і це роздратовуватиме твоїх колег, які полюбляють посидіти в кнайпах.

— Я їх переконаю, що здоровий спосіб життя продовжить їхнє чоловіче здоров'я...

— ...яке вони вкорочують з танцівницями «Аполло»! Ти ще туди не вчащаєш?

— Мартусю, ти ревнуєш свого сивого чоловіка до якихось сухоребрих танцівниць з намальованими бровами? — підхоплював жарт Юрась.

Він і справді трохи посивів, але, як казала його мама-покійниця, в їхньому роду всі чоловіки рано сивіли, зате довго жили і навіть після п'ятдесятий були спроможні мати дітей.

Того ранку до поліції надійшло повідомлення про вломництво до обивательки Беати Гробовецької, унаслідок якого вона втратила грубі гроші і коштовності — перли й діяманти. Юрась поїхав до знайомої камениці сам.

На велике його здивування, двері відчинила Беата — не служниця. Колись повнокровна кобіта виглядала, мовби єгипетські мощі, але очі блищали лиховісно.

— Прошу пана, не знаю, де поділася служниця! Певне, це її витівки з вломом: невідь звідки взялися ці дві дурні панни — я їх зачинила в комірці. Вдають, що розуміють лиш французьку, а з виду — жидівки з-під синагоги!

— Ви не мали права їх ув'язнювати, пані Гробовецька, — м'яко зауважив Маґдебурко, — се прероґатива...

— Мала я все в носі! — визвірилася Беата, — хай скажуть, хто їх підмовив! Певне, знав, що я не жебрачка!

— Жебраки не мешкають у каменицях. Пані, то випустіть своїх закладниць, — попрохав Юрась.

Побачивши двох жалюгідних француженок, він зразу згадав Юлька: вони й справді при денному світлі виглядали, як нічні почвари: блідолиці, з почервонілими очима і посинілими вустами, дівчата ловили дрижаки і белькотіли щось важке для розуміння.

— Ви розмовляєте французькою? — згадав гімназійні вправи у розмовному мовленні Маґдебурко.

— Уі, уі!

Беата недовірливо усміхалася. В її розтривоженій пам'яті раптом виринув Париж, острів, вітрильник, морські хвилі. У чім причина, що вона отямилася вдома, коли не відчула пальцями гладеньких подовгастих перлин? А де подівся Оскар?