Розділ «Частина 3»

Маґді довелося написати на папері перше-ліпше, що випливло у пам'яті чи з далекого дитинства, чи з ранньої юности.

Пішла би я на край світу,

Як по полю буйний вітер,

Вітер, що у хмари лине

Білим пухом лебединим

В темну, мрячну даль[32].

— Пані, я за хвилю тлумачитиму написане вами.

Жінка — чорний крук піднесла папір так, ніби збиралася винюхати додатковий зміст з вірша. Пройшла не хвиля, а добрих десять хвилин, за які адвокатова відчула, що її кинуло в циганський піт, ноги обважніли й затерпли, руки, навпаки, нервово засмикалися, а у вухах задзвеніли цвіркуни.

— Пані жиє з поважним маєстатним чоловіком, та не кохає його. У пані в душі туга за молодим і сильним коханцем, який звіяв звідси у світи. Пані хоче вивільнитися від тяжкого подружнього обов'язку, що виплекує в ній нервову недугу.

Маґда захиталася, як шайда-байда, і ридма заридала. Окультистка ніби й не бачила того.

— Сі рядки потверджують вашу тонку духову оправу. Для її зміцнення вам слід знайти опертя на надійне чоловіче плече. Вже нині, коли повертатимете додому, за першим скрутом[33] стрінете молодого чоловіка, який не відважиться до вас підійти, тому зробіть це першою. І попросіть його про те, що маєте в глибині свого серця.

Якби хтось підслуховував, що каже окультистка, то нареготався б з її вимови — опґава, опеґтя, попґосіть... Та Маґда чула одне: її жіноче безталання розгадане і навіть зроблено припис, як його позбутися. Вона витягла з поляреса всі гроші.

За скрутом і справді походжав молодий чоловік селянської класичної вроди, ніби очікував на приятеля.

Пані адвокатова не мала сумнівів, що провидиця добре підказала їй, хто втілить її втаємничене бажання.

— Прошу пана, не дивуйтеся і не майте мене за божевільну. Провидиця сказала мені...

Місько знав, що мала сказати провидиця, бо вже давно був у неї напохваті, коли приходили пані, що потребували «опертя на сильне чоловіче плече». Він слухав голос провидіння в невеликій комірці передпокою, тому встигав вчасно потрапити за скрут.

...Серед ночі Маґда сполохано скрикнула і розштовхала чоловіка.

— Поглянь, хтось зазирає у вікно!

Висока біла потвора з чорним проваллям замість обличчя. Вразливий адвокат схопився за серце:

— Боже мій! Це смерть моя!