Розділ «Частина 1»

— А иншої шкоди не заподіяв?

— Заподіяв! — ухопилася за слово Рубінова. — Він мені винен п'ять тисяч долярів.

— Позичив і не віддав?

— Викрав і втік!

Нещасний богомільний рабин Спіра, якого привели два дужі поліціянти, виглядав проти Рубінової, як комаха проти хруща. Звісно, він мав жінку й діти, яких не збирався кидати задля легковажних походеньок на чужині.

— Пані Рубінова вимагає суду і звинувачує вас в тому, що ви викрали в неї гроші, — суворо промовив Маґдебурко.

— Які гроші? — скрикнув Спіра. — Я сам їй платив за мешкання й кошерні обіди!

... Четвертий день часописи мали неабияку поживу, змальовуючи комічні ситуації із судової зали. Рабин сильно засипався, кажучи, що може заприсягнутися: він ніколи не тикав Рубінової, але не може підтвердити під присягою, що вона його не тикала, бо не відповідає за порухи сторонньої особи.

Суддя пошкодував Спіру і почав вимагати від Рубінової доказів викрадення грошей, а потім звинуватив її в тому, що вона погрозами хотіла примусити рабина покинути законну жінку з шістьома дітьми...

Юрась нареготався, перегортаючи сторінки часописів, де кожен репортер по-своєму мистецьки змальовував причину появи Рубінової на иншому континенті.

В ту мить перед Маґдебурком постало панство Маєр з Гетьманської — розпачливе й розгублене. В призначений час до мешкання не прийшли новоженці: їхня вісімнадцятилітня донька і сорокавосьмилітній наречений, що приїхав одружуватися аж із Німеччини. Нареченого згодом знайшли під костелом в безпам'ятстві, а донька ...втекла з якимось хлопцем!

— Любов не зважає не лише на гори, а й на дорогі паспорти і добру партію! — зненацька промовив Маґдебурко й отямився від своїх слів. — Перепрошую! Це я так — подумав...

Панство й не в'їхало в Юрасів афоризм. Маґдебурко хутко зібрався на Гетьманську.

В охайному помешканні пахло карболкою: господар-лікар щодня примушував служницю воювати з бактеріями. В добре умебльованих кімнатах охайно й похмуро. «Наречена, мабуть, багато читала німецької романтичної літератури, — подумав Юрась, — якщо втекла саме перед вінчанням, а не раніш».

— Ваша донька мала непевних приятельок? — спитав нишпорка заплакану довгоносу матір.

— Вона скінчила гімназію! Така мила, слухняна... Любила танці...

— Танці? — ухопився Маґдебурко, як за хвоста. — З ким танцювала?

— Ходила на уроки до Моріса...

«Чого ж ти зразу не сказала, дурна гуско!» — розсердився приховано Юрась, пильно розглядаючи випускну світлину. На ній мила дівчина, ніби соромлячись, тулилася личком до блідо-рожевих півоній. Все стало зрозумілим: хіба така гарна панна піде за череватого заможного німця?

«Професор модерних танців» Моріс працював у кабареті «Аполло» і підробляв приватними уроками. Якщо його не виявиться на місці — значить, «якийсь хлопець» — це він.