Розділ «Частина 1»

Удома поважний адвокат дізнався від служниці, що за пані заїхав відомий атлет Збишек Циганєвич і вони кудись завіялись. Майже на тиждень...

Генріх Альбертшулле змушений був звернутися до чудодійного лікаря Войновського, щоб той швидше поставив його на ноги після серцевого нападу.

21.

 имон Едельман ошивався під Будапештом, де геологи знайшли золотоносні жили, дивом уцілілі з тих часів, коли мадяри домандрували із-за Уралу на благодатні землі слов'ян. Грошей у нього трохи було, але не стільки, щоб не банувати[41] від невдачі. Його приятель в нещасті Галактіон Стосестерський відмовився від ризикованого підприємництва під погрозами Аготи з ганьбою розірвати з ним шлюб. Прибуток з галашикаїну шпарівна господиня поклала під відсотки в банк, пустивши поголос, що то все тітчині гроші, накопичені від винаймачів-офіцерів. А Шимон зі своєю часткою знову повівся на легкий заробіток, почувши від певних людей, як норвезький хімік Сван Ґевал за дев'ять годин може переробити дві тонни олова на таку ж саму кількість срібла. Він зав'язав листування з тим хіміком, щоб заснувати спільну справу, отримав згоду і запросив до Будапешта на зустріч. Вчений приїхати не зміг, але вислав до Шимона свого асистента — Андре Турбійона, недавнього студента Сорбонни.

Едельманів ніс засвербів, коли він побачив кучерявого молодика, вбраного за останньою модою, що не йшов, а пурхав над бруківкою. Зрештою, «турбійон» означає — вихор. Одне слово, освічений асистент не справляв вражіння серйозної людини, доки наодинці з Шимоном не виклав чіткі ділові пропозиції і не розписав на папірчику майбутню мережу збуту. Було кілька підпільних ювелірів, що вдатні клепати яйця Фаберже, як ціла куряча ферма. Та до олов'яного срібла потрібні правдиві коштовні камені! І вони є — на півдні Африки відкрили цілі діамантові поля...

— Я саме звідти, — сказав Турбійон, — викупив невелике поле, знайшов робітників і наглядача. Справа посувається: перші діаманти вже обробляє Брудерман. А знаєте, яким чином воно мені дісталося? Перегонами! Нас там були тисячі! І бігти довелося по такій подовбаній місцині, наїжаченій каменюками, що можна було собі в'язи скрутити! Я примчав серед перших — і найкращий шмат землі — мій!

Шимону й не спало на думку перевірити якимось чином знайомство цього верткого французика із самим Брудерманом, що постачав прикраси в усі королівські родини Европи: він лише почав рахувати, скільки сотень доларів безболісно відірве від серця на такий безпрограшний бізнес.

— Не менше чотирьох тисяч! — промовив легковажний Турбійон дивовижно категоричним тоном. — І це лише перший внесок!

Едельман аж голову втягнув у плечі: він що — глитатиме долари, як слимаки?!

Якби Андре кинувся умовляти, натякаючи на витрачені гроші — свої і знаменитого хіміка, то Шимон, певно, не пристав би на таку пропозицію, бо це означало — він знову сідає на мілину. Та його співрозмовник й бровою не повів, а перемкнув свою увагу на вродливицю в хутрі, яка пила каву в компанії з невиразним типом, дарма що у військовому мундирі.

— Божественна пані! Але чому вона не скинула свого хутра? Там, певно, порцелянова цера ледве прикрита шовками...

Шимон скосив око, все ще тривожно розмірковуючи над пропозицією. Андре посмоктував вино, не відводячи погляду від пані в хутрі, що з байдужим виразом обличчя розмовляла з військовим. Ось її супутник різко підвівся, махнув головою, як загнузданий кінь, і вийшов. Пані ніби й не бачила.

— Я все обміркував...— прошелестів Едельман. — Погоджуюся...

Андре його не почув, захоплений позиранням на вродливицю.

— Завтра принесу гроші.

— Як гроші? А, гаразд! Десь так в обід — я довго сплю! — безтурботно відповів Турбійон.

Пані куталася в хутро, ніби її лихоманило. Вона підкликала кельнера — і за мить перед нею стояв келішок темно-брунатної барви.

Едельман попрощався з Андре, заплативши за вечерю, але з ресторації вийшов сам: француз прикипів до незнайомки, ніби й забув, які важливі справи вирішував з Шимоном.

Пані в хутрі при знайомстві називалася Ізабельою Машитинською, генеральською донькою, що приїхала до Будапешта по батьковій смерті відсуджувати у захланної молодої мачухи своє майно. Вона цілими днями блукала містом, заходила в крамниці, брала в борг сукні, а другого дня відпродувала їх перекупці. Спитаєте, чому їй так вірили? Якби ви зазирнули у смутні блакитні очі, ви б віддали їй увесь свій маєток — лишень би вона усміхнулася підмальованими вишнево вустами!

Ізабеля-Анеля перебувала в скруті після невдатної львівської оборудки і мусила подбати про себе сама, бо її чоловік і спільник пізнавав сенс буття в криміналі. Молодша сестра Ева дала їй притулок у Дебрецені, але Ізабелі там нічого було робити. Инша справа — Будапешт: гомінкі вулиці, приїжджі з усієї Европи, молоді офіцери і необачні сини заможних землевласників. Але щоб вийти на полювання, слід добре озброїтися! Вона ж утікала зі Львова бідною родичкою, переодягнувшись в простеньку сукню пересічної покоївки...