Розділ «Частина четверта Сарана»

Людина у формі «Дикої дивізії» поважно нахилила папаху й пройшлася пальцем по вусах. «Треба з ним попрацювати», — подумав Гайдук.

Під ними лежав Сталінград. Тридцять кілометрів сірої, випаленої, схожої на попіл землі вздовж правого, високого берега Волги: напівзруйновані будинки, порожні вулиці, похилена, немов Пізанська башта, статуя жінки з мечем, встановлена на висоті 102.

Летіли над містом на гелікоптері Ка-576, електродвигуни якого працювали безшумно. Увагу Гайдука привернула гігантська скульптурна композиція «Танцюючі діти», відома з усіх документальних фільмів про Сталінград. Залізобетонні діти — хто без голови, хто без рук і ніг — кружляли в несамовитому хороводі навколо крокодила з роззявленою зубастою пащею. Сірі фрагменти дитячих тіл лежали біля постаменту.

— Тут погибло шестьсот тысяч мирных жителей, — пояснював Варламов. — Это была первая бомбардировка города в августе сорок второго. И если кто-то плачет над жертвами Дрездена, я отсылаю их сюда, на эту площадь. И предлагаю послушать крики женщин и детей с тонущего парохода, расстрелянного прямой наводкой немецкими танками.

— Десь тут загинув мій прапрадід, сержант Микола Гайдук.

— Мой тоже, — зітхнув Варламов. — Только мой воевал на стороне немцев. Ефрейтор Иоган Кирхмаер. Он был из обрусевших немцев, жил в Таллинне, ненавидел большевиков, стал фольксдойчем и добровольцем пошел в вермахт… В этом городе жить нельзя. Здесь покоится прах двух миллионов людей. По ночам их призраки бродят по улицам, ищут линию боев и своих товарищей. Говорят, что здесь видели Иисуса Христа, будто бы он возвестил здесь Второе. Пришествие.

Гайдук побачив площу, заставлену пам’ятниками, як кладовище; посередині площі — червоняста споруда, схожа на московський мавзолей.

— Это и есть мавзолей, — підтвердив Варламов. — Сталинисты перенесли сюда мавзолей в 2049 году вместе с прахом Ленина, Сталина и их банды, свезли со всей России памятники этой большевистской мрази. Теперь этот город — призрак, воспоминание о прошлом, город-кладбище.

Їхній гелікоптер з увімкнутими антиракетними полями й потужними електромагнітними поміхами завис над минулим Росії, виблискуючи на сонці, наче прозоре яйце з трьома ембріонами всередині: пілот, Гайдук, Варламов. Варламов поклав руку на плече пілота, і той зі зрозумінням кивнув головою. Гелікоптер, заклавши крутий віраж, полетів до Волги, води якої відрізнялися від Дону жовтуватим кольором.

— А теперь я покажу еще один Сталинград. Еще один город-герой, к сожалению, мало известный.

Вони наблизились до лівого — низького — берега Волги, піднявшись на північ до греблі Волзької АЕС і побачили сучасне місто з прямокутними одноповерховими будівлями великих промислових підприємств, хмарочосами в діловій частині й зеленими кварталами житлових будинків.

— Краснослободск, — пояснив Варламов. — Это здесь патриоты-подпольщики организовали серию взрывов на заводе, выпускавшем горючее для черепах Черной Орды.

Гелікоптер зробив правий віраж і повільно полетів на південь, де Волга і Ахтуба утворювали зелену плодоносну заплаву.

Від Волги тимчасово відходила петля річки Волжка-Куропатка, яка невдовзі знову поверталася до материнського річища. На острові, що лежав поміж водами двох рік, Гайдук помітив військовий аеродром із сірими стріловидними силуетами гіперзвукових безпілотних літальних апаратів найновішого типу, здатних доставляти ядерну зброю у будь-яку точку земної кулі.

«Цей монах не витрачав часу дарма, — з повагою подумав Гайдук. — Що це за апарати? Хто і де їх виробляє?»

Але промовчав, нічого не спитав. Варламов теж зробив вигляд, що, крім баштанів, теплиць та овочесховищ, не вартих уваги, на цьому острові нічого цікавого немає. Зате оживився, як тільки вони підлетіли до якогось зруйнованого, згорілого від пожеж і вибухів селища, посередині якого на високому кургані стояла біла церква із золотими, наче в ангела, крилами.

— Это наш Сталинград-2. Поселок «Вторая пятилетка». Здесь летом 2077 года стояли насмерть воины Первого корпуса РОА имени генерала Власова, когда войска Черной Орды рвались к Сталинграду. Они двигались со стороны Жанибека и Орды и хотели здесь форсировать Волгу и сходу захватить Сталинград. Я командовал корпусом и отдал приказ «Ни шагу назад. За нами — Россия». Месяц мы держали оборону. Корпус погиб.

Він перехрестився і зітхнув.

— Лучшие люди, мои близкие друзья. Я потерял две ноги и легкое. Меня без сознания перевезли ночью на лодке в Сталинград. Но мы задержали на месяц приход Мохамад-бека в Украину, сорвали его планы захватить Европу.

Варламов дихав важко, наче риба, викинута на берег.