Розділ шостий Честь, панове поліцейські!

— Наприклад?

Це вирвалося відразу в обох, слідчого й комісара.

— Я навідався в анатомічний театр, де оглядали тіло Анни та її раніше загиблих коліжанок. Говорив із фахівцем, котрий робив висновок. Усе правильно та очевидно. Горло кожній жертві перерізали гострим предметом. Могли ножем, бритвою, шматком скла — не суть. Головне: орудували правицею, — Клим виставив уперед свою праву руку. — Ви, пане Ольшанський, навіть не мали труду дізнатися, що підозрюваний — шульга, — він перевів подих. — Нарешті, я знайшов час, розшукав поліцейських, котрі затримали Різника на Городоцькій, поговорив із ними та встановив: бритву хлопець тримав лівою. Якою звик, такою і взяв. Той поліцай, котрий помітив це, готовий повторити під присягою.

Запала тиша.

Порушив її рик Віхури:

— Так не робиться, пане Ольшанський! Я завжди довіряв вам, ніколи не перевіряв вашу роботу. Мені дотепер цілком удовольняли її результати. Але це... Як можете пояснити? Чим? Чому, пане Ольшанський?

— Перепрошую, пане комісаре, — спину слідчий далі тримав прямо, та голова все ж трохи втягнулася в плечі, сам він ледь, згорбився. — Я справді... Не знаю... Мара найшла...

— Скажіть ще про лихе око! — вибухнув Віхура. — Обговорити прикрий інцидент я пропоную без сторонніх, — він мазнув поглядом по Кошовому. — Негайно готуйте потрібні папери та відпускайте хлопця. Бо шукали легкого шляху в цій непростій справі.

Ольшанський кивнув.

— А вам, пане Кошовий, подяка.

— Щира? — вирвалося в Клима.

— Цілком, — підтвердив комісар. — Знаєте, нам тут, у поліції, так само нема вигоди від засудження невинного. Бо не той випадок, коли справжній вбивця уникне кари й заспокоїться, тихо сидітиме в норі.

— Тобто?

— Ви щойно наблизили нас до думки: той, кого газети охрестили Різником, — таки божевільний. Вони не зупиняються. Чуття страху не мають. Хоч знаємо тепер, що рано заспокоюватися.

— Так, — ствердно кивнув Кошовий. — Надалі Різник із Городоцької — справа кримінальної поліції. Маю честь.

Вклонився на прощання.

Вдягнув капелюха.

Не стримався — розвернувся біля дверей, відсалютував двома пальцями.

— Честь, панове поліцейські!