Занурений у сомнамбулічні роздуми, Ян пропустив поворот до ліфта і ледь не наскочив на тітоньку, що везла лікарняним коридором возика із міцно сповитим хворим. «Що ви кажете?! — придушено мовила вона у притиснуту плечем слухавку. — Приїздить професор Салім? В такому разі приготуйте електрошок…»
Ведучий мимохідь обернувся за жіночкою. Знайомий голос… от тільки дебела постава й біляві кучерики ніяк із тим голосом не сполучалися. Мариться уже, зітхнув Ян. Сердешний навіженець сумно озирнувся на брата у нещасті, який дивом іще залишався на волі.
Невдовзі Янові вдалося-таки вибратись із цілющих лабетів Святого Йозефа, проте сновидча його задума так і не розвіялась. Гадюка при здоровому глузді ніколи не запропонував би Янові таку дарівщину, хіба то може для нього готувала рятівний електрошок білява сестричка. Ясно ж як божий день, Величка крутив через свою мережу якісь брудні гроші, аж поки ошукані та збезчещені лиходії не надумали покласти цьому край. Успадкувати станцію було б незле, але дістати у спадок лютих бандюків із жагою вбивства? Тут або пан… або мертвий пан, і тільки хитрий Гадюка, як завжди, вислизав із пастки.
Слід відмовитись, підказувала розважливість. Де вже йому до Гадюки, незаслужено обдарованого міцним організмом?
Слід погодитись, нашіптувала нездорова амбітність. Другого шансу не буде, а потім залишиться хіба скорботно обкушувати лікті.
Слід пообідати, виснував шлунок. Завжди є другий шанс дістати передчасну виразку, і такого роду дилеми лише пришвидшують процес. Ян роззирнувся.
Тужливе сновигання вивело його на Стрілецьку вулицю, де колись творили свої чорні справи ув’язнені Мартином алхіміки. Вдовж вузенької вулички тулилися присадкуваті хатки, пофарбовані на радість туристам ядуче-веселковими барвами, закоцюблі художники у стрижених мітенках та безжурні продавці гарячого вина, від яких аж струменів духмяний пар… Неділя, нарешті збагнув Ян, а він, мало що підскочив удосвіта наче який істеричний півень, так іще й думав тяжку думу, якою не годиться псувати вихідний. На щастя, неподалік містилася привітна господа «Весела катівня», де можна було потішити себе неперевершеними реберцями на гаку.
Отож, не дивина, що додому Ян повернувся нескоро, заглиблений у неспішні пообідні роздуми. Надворі вже поночіло, і сходовий майданчик повнився протягом і лякливими тінями. Просто під Яновими дверима тіні загусли і надбали людської форми.
— Тьху на тебе! — сахнувся Ян. — Ти що тут робиш?!
Марічка ніяково стенула плечима.
— Ось. В гості прийшла.
Дивна якась непевність у її голосі. Наче навіть острах.
— Ти чого? — злякався Ян. — Сталося що?
— Та ні, — схлипнула Марічка.
— Заходь давай, — підштовхнув її Ян.
Він швидко скинув куртку і допоміг сестрі вивільнитися із важкого пухнастого манто.
— Ти чаю будеш?
— Будеш, — байдуже кивнула вона.
Ян приголомшено хитнув головою, поспішаючи на кухню. Щось не те сьогодні з його сестрою. Востаннє він бачив її такою — та вже й не згадати… Як батько від них пішов, ось коли, збагнув Ян. Давно.
— Ну, — мовив він, підштовхуючи до неї гарячу кружку, — розказуй!
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Сторонні в домі. Зауваги до Книги Сяйва» автора Соколян М.І. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Брія“ на сторінці 22. Приємного читання.