Розділ «Асія»

Вона спала як завжди, закинувши руку йому на плече. Тепер її долоня ледь стислася, мовби намагаючись втримати щось плинне й коштовне. По її щоках котилися рясні сльози.

Ян легенько поторсав її, аби розвіяти лихе видиво.

— Ну, що таке? Що сталося?

Міла зітхнула, підводячи на нього сонний заплаканий погляд. За хвильку в ньому сяйнуло полегшення.

— Наснилося… — пробурмотіла вона, — я бігла за тобою, а потім ти пройшов крізь стіну… я кричала, ти не чув, ти був наче… в іншому світі.

«Ми живемо в різних світах, — раптом згадалося Янові, — світах, розділених непроникною стіною…» На якусь коротку мить йому стало лячно.

— То дурне, — заспокійливо мовив він, — дурний сон. Все буде добре… Спи.

— Правда?

— Угу.

Вона була такою маленькою і безборонною… Ян тяжко зітхнув. Відповідаєш… відповідаєш, за того, кого приручив. Навіть коли не волів би. Сам собі винен… дурний, пропащий принц.

ДРУГА ЗАПОНА

Нотатки Якова Левіна

Раббі Іцхак сказав: «Світло, створене Всесильним на зорі існування, осяяло всесвіт від краю до краю і було приховане, і зберігається для праведників грядущого світу, коли всі світи виплеснуть пахощі, і все суще віднайде єдність».

Роз’єднаним є все, що постало з небуття у світі прихованого світла, однак це світло є Сяйвом Безмежності, і той, чия суть — тлін і плинність, осліпне, дивлячись на нього лицем до лиця. Творець Всесильний, у мудрості своїй і милосерді, приховав своє палюче сяйво від наших очей, загадавши осягати його поволі, крок за кроком піднімаючись до розуміння.

Ніщо інше як брак розуміння роз'єднує світи, приховуючи відповіді від запитань. Осяяння, здобуте тяжкою працею з виправлення душі, відновлює єдність, розкриваючи запони. Сходи, якими нам належить іти, утворено запитаннями та відповідями; і всі запитання — це одне запитання: «Хто?», і всі відповіді — одна відповідь: «Єдиний».

Тільки той, хто пройде дорогу розкриття прихованого, гідний буде увійти до шатра праведності, де одвіку чекає на нього наречена, і тоді лише, сказано, всі світи виплеснуть пахощі, і все суще віднайде єдність.

Сон, грузький і каламутний, не бажав поступатися здобиччю, і Ян над силу виборсався у ранок — такий само бляклий і химерний, чиє право на дійсність не вдавалося таким вже незаперечним. Так бувало завжди, коли він довго нездужав заснути, а тоді мусив підкидатися вдосвіта, розбитий і гірко ображений на світобудову.

Міла вже, вочевидь, давно прокинулась, про що свідчило теленькання і тихе мугикання на кухні. Звідти ж значуще духмяніло свіжою кавою, тож стражденникові довелося-таки зіп’ятися на ноги і так чи сяк розпочати черговий важливий і вирішальний день.

Виринувши з гарячого душу, Ян застав Мілу на канапі перед буркотливою пикою телевізора, з хрусткою канапкою в руці. Він поцілував її в пухкеньку щічку і, потягнувши носом запах поживи, спитав:

— Що то в тебе? Де поцупила?