Розділ «Частина 2»

— Бляха! — і не подякувавши, заквапився до малого.

Підійшовши, розгубився. Теодор стовбичив під стелажем із глянцевими журналами, який хтось додумався приткнути обабіч стелажа з шоколадними батончиками та жуйками, й тримав у руках розгорнутий Playboy. Плюшевий Юань лежав на нижній полиці стелажа з жуйками та із сумом споглядав неподобство.

— Ти чого по нього поліз?

Playboy та XXL стояли на горішній поличці. Я не уявляв, як — і навіщо — Тео туди дотягнувся.

— Глянь, яка машинка.

Він повернув журнал до мене, показуючи статтю про нові моделі від Porsche.

— Це журнал для дорослих, — промовив я.

— Але там машинки!

— Там не лише машинки, — я висмикнув у нього з рук журнал і поклав той на місце. Тео з ображеним виглядом (коли я нарешті виросту?) забрав зі стелажа Юаня. — Ти вибрав «Кіндер Сюрприз»?

— Ні.

— То пішли вибирати!

Дорогою ми прихопили літрову пляшку кефіру й дві сирні булки. Сховавшись у салоні авто — надворі все ще залишалося не по-літньому холодно, — сточили все до крихти. Ум’явши свою булку, Теодор узявся за «Кіндер Сюрприз», поділився зі мною половинкою шоколадки та поліз по іграшку. Усередині жовтого пластмасового яйця виявилася химерна збірна іграшка: якщо дивитися на неї згори, бачиш півня, якщо перекинути догори дриґом — півень перетворюється на кролика.

— Задоволений? — запитав я, вмикаючи рацію.

— Клас! — Тео вистромив великого пальця.

— Тоді поїхали.

Я прийняв замовлення, й ми помчали по чергового клієнта.

Через півгодини Тео заснув.

Я проїздив ще майже дві години. Останніми відвозив двох дівчат, на вигляд — школярок, від кінотеатру «Ера» на провулок Весняний, що за озером Басів Кут на півдні Рівного. Я звернув із Чорновола на Весняний, коли годинник на панелі приладів показував 00:13. Щойно одна з дівчат зашаруділа, дістаючи гроші, скрипнула рація й диспетчер продиктувала адресу нового виклику:

— Здолбунів, вулиця Гончара, 21… Здолбунів, Гончара, 21…

Я провів пальцями по волоссю, вагаючись. По суті, я вже за межами Рівного, до Здолбунова рукою подати, і я знав, де розташована вулиця Гончара. Вона проходить повз залізничну станцію та майже по всій довжині тягнеться паралельно до колій, що йдуть від Рівного. Крім того, з усіх таксистів «Оптимального» я зараз найближче до Здолбунова. Поїхати чи відмовитись? Гроші будуть непогані, гривень вісімдесят, може, навіть сотня. Я кинув погляд на Теодора. Хлопчак лежав, згорнувшись калачиком, стискаючи в кулачкові іграшку з «Кіндер Сюрприза», й солодко спав. Я зняв рацію з тримача й натиснув тангенту: