Розділ «Книга третя Шабля на комісара»

Через розбите вікно він мигцем побачив, як серед площі горів БТР, підбитий Атінгером. Решта «броні» відкотилась назад і обстрілювала з провулків вікна п’ятого поверху. Крупнокаліберні кулемети вибивали навколо вікон страшні ями. В кущах парку залягли сотні волонтерів.

Після відкату бронетехніки знов пішла в атаку піхота. Бодров наказав швидко підняти кулемети нагору. Кулеметники не дуже вдало обстріляли зверху «зеленку», волонтери залягли на бетоні. Хвилин за десять з правого боку площі два танки вийшли на пряму наводку — по всьому, готуючись до атаки. Козаки знов стрімко зійшли донизу і косоприцільним вогнем із напівпідвалу розстріляли цеп атакуючих. Трупи волонтерів на площі схожі на розкидані мішки з ганчір'ям. Навпроти входу і біля вікон одна за одною почали вибухати міни.

Ром врешті дістався другого поверху. Паморочилась голова, і підгинались ноги.

— Де Добров? — спитав козачка, що біг донизу. Той махнув рукою й Ром попід стіною став підніматися далі.

Добров з десятком козаків розмістився в невеличкій кімнаті і, перекрикуючи гуркіт, розставляв вогневі точки в будинку. Він помітно кульгав, аскетичне його лице навіть у цьому пеклі виражало кам'яний спокій. Ром підійшов до нього. Кричати прийшлося чи не в саме вухо:

— Ви Федір? Вам передав листа кубинський консул!

— Який консул? Ти що, хлопче, «поїхав»?

— Звідки він? — кивнув на Романа сотник.

— Каже, від Фіделя Кастро.

Ром простягнув Доброву листа, і той пробіг його очима при світлі.

— Сказав, що подумки вони з нами.

— Добре, хлопче, тепер йди донизу. Рєбята, Фідель Кастро обіцяє підтримку!!

Ця химерна звістка дивним чином облетіла будинок. Здавалось би, який ще Кастро, де він й при чому? Та в екстремальних умовах навіть така чутка підтримувала відвагу. Особливо — за відсутності будь-якої підтримки!

«Фідель» «лічно» передав листа через консульство! Хай тримаються! Скоро прийде підмога!

— Льоха, забери парня донизу, хай перев'яже Степана, — крикнув Федір міліціонеру в закопченій сірій формі.

Поранених у мерії було вже чоловік вісім. Трьом з них дісталось добряче, інші знову взяли в руки зброю. Ром допомагав переносити «важких», розривав на пов'язки смугасті «тєльняшки», відчуваючи, як руки його липнуть від крові. І тільки зараз він усвідомив, що й його — ось так, запросто — могли вбити. Від цього відкриття йому стало жарко, й Ром сів прямо в криваве ганчір'я.

Через цілу вічність передали наказ Доброва: економити патрони, стріляти одиночними — двійками. За порушення наказу — відповідальність несе кожен! На площу підтягнулися гранатометчики, броньовані машини били по вікнах вже з десятка «стволів», на верхніх поверхах розгорілось справжнє пекло. В будинку всі глухли від розривів. Айзек притягнув з собою автомат Атінгера — Алік ще з одним козачком готувався до вилазки. Кулі зрідка влітали в кватирки і дірявили брудні стіни.

— Потримаєш мій ствол, пацан, довіряю, — білі зуби в посмішці світились на замурзаному обличчі. — А то знахабніли зовсім, не дають у вікно глянути!

Хтось з козачків сидів біля стіни, звісивши голову на груди.

— Треба постояти біля вікна замість мене. Дивись, щоб ніхто не заліз.