За годину його несли на руках («Тільки не ногами вперед!!!» — кричав дядько Миколай), поклали в машину. Туди ж сіли батько і мати, Жорик — й під завивання «Європи» Ром поїхав «на службу»…
Розділ 29
Чорний Ворон
28 жовтня 1920 р.
… Загін Чорного Ворона прийняв бій першим.
Ще до схід сонця Степова дивізія вийшла з Медведівки. Кость Блакитний вирушив на Катеринослав, й новим отаманом Холодного Яру став Лютий-Лютенко.
Рудь з півсотнею розвідників йшов у супроводі дивізії. Кость привів свої тисячі до Холодного Яру ще весною й після смерті Чучупаки був тут обраний отаманом. Максим із здивуванням впізнав Костя — вони вчились в різних клясах й трохи в різний час в Горі, але в одній і тій же військовій школі — разом з Юрком Тютюнником. Й бачились там кілька разів, й навіть раз «воювали» на полігоні. Гора з горою не сходиться… Революція виплеснула нагору найрозумніших й найактивніших! Тож в момент нападу Рудь їхав поруч з Костем, згадуючи дні «Німецької» (Першої світової) — війни.
… Червоних тут не чекали. Вранці вийшли через Осоти, Китайгород, Розумівку на Сентове, як раптом Софрон Рябенький показав Максиму чоловіка, що чимдуж біг по полю. За мить з балки вихопились вершники. Вони швидко нагнали чоловіка, почувся постріл, кінь одного з вершників упав, а тоді зблиснули шаблі, й кіннотники накинулись на нещасного.
Максим махнув рукою козакам й… побачив, як з балки піднімається кіннота Будьонного. Дивізії Першої кінної повертались з польського фронту на південь — через Чигиринщину…
З несподіванки перша сотня Блакитного повернула до лісу. Кость подав команду: «Вогонь!», але було ясно: кіннота ввірветься в лаву на плечах відступаючих. Все ставалося дуже швидко. Окремі вершники вже летіли повз Рудя. Охоплені панікою, три десятки степовиків промчали поруч. Козаки Рудинського згуртувались навколо Максима. Треба будь-що збити навальний хід комісарів. Праворуч гримнув залп, потім ще один. Чорний Ворон перейшов у наступ. Рудь зібрав своїх людей і холодноярців у кулак й пришпорив коня, заходячи через невеликий ярок ліворуч. Софрон Рябенький, Іван Думанський, Мовчан йшли поряд. По ходу загін Рудя збирав розпорошених бійців Блакитного.
— Куди?! Назад!! Той не козак, хто боїться собак! — кричав Софрон Рябенький, луплячи втікачів держалном списа. Козаки Рудя розтягнулися в цеп, завертаючи блакитнівців. За кілька хвилин зібрали ще майже сімдесят шабель, повели їх з ярка в балку і зненацька вдарили в тил червоним. Комісари розгубилися. Їхня лава збилася в купу й частково розвернулася проти Рудя. Чорний Ворон скажено атакував червоних по фронту. Йшла запекла рубка.
З поля з’явилися густі лави червоних. Відділ Чорного Ворона почав повільно відходити до узлісся. Розстрільні червоноармійців вийшли й з боку Сентового. Кіннота комісарів обходила з флангу. Півсотня Рудя потрапила під кулеметний вогонь, змішалась, червоні відтісняли її від холодноярців. Максим спробував повести козаків за собою, поруч опинились його надійні брати — Думанський, Тиміш, Софрон, Настач. Мовчана Рудь вже давно не бачив — десь впав, скошений кулею. Більшість же зібраних блакитнівців крутились на конях дзигою. Їхній бойовий дух був надламаний.
Нові хвилі кіннота затопили узлісся, й Рудя зовсім відтіснили від гайдамаків. Червоні підтягнули артилерію й били снарядами по гайку, в якому дорого віддавав життя Чорний Ворон. Максим волів прорубатись до нього — й сам потрапив під гарматні сальви. «Красні» оточили відділ повсюди. Йшла люта січа. Рудь наказав пробиватись до лісу. Згуртував кулак найвірніших й шаленим ударом розсік лаву. Вже на виході бачив, як вершники з зірками на лобі з трьох боків рубали Думанського, й як той падав під ударами шабель. Повернулись до Думанского, зрубали десяток «красних», Настач підняв товариша й кинув поперек сідла. Той був вже, напевне, мертвий. Поранений Софрон йшов пліч-о-пліч, прикриваючи Рудя збоку. З клинків стікали потоки крові…
* * *…Максим бив шаблею об скелі. Чотири шабельні і дві стріляні рани кривавіли, сили покидали отамана. Гірський Тікич змивав кров загиблих: загін повстанців зупинив тут сотню Будьонного. До польової дороги на узліссі пробилися всього тринадцять. Триста козаків Чорного Ворона й тридцять сім рудинців полягли в бою — всі до останнього. Зіткнувшись з їхнім шаленим опором, червоні загубили слід Степової дивізії.
Тут, на берегах річки, лягли всі. Софрона з хлопцями відтіснили за ліс, і там ще лунав гул бою, постріли, дзвін шабель. Навкруг хололи десятки порубаних будьонівців уперемішку з його гайдамаками. Рудь бив шаблею граніти. Сталь не щербилась, меч дзвенів об камінь. Його закривавлені губи вперто шептали рядки з героїчної саги — з того, минулого життя в alma mater:
— Моя домахо, як блищиш на сонці! Здобув тебе в кривавому бою. Жагу твою вручив господній ангел! Не хочу, щоб тобою комісари — козацьке тіло різали би завтра!
Сталь не щербилась, лиш кресала іскри.
— Хай не послужить гострота твоя упирям! Хай не дістанешся ти в руки боягузу!
Бив — й не міг домаху вибити об камінь…
Холодний піт зросив скривавлене чоло. Рудь ліг в жовтаву і м’яку траву. Дивився на схід сонця — там гора… Всього лиш двадцять верст — і все життя! Звенигора!..
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Звенигора. Повстанці. Шабля на комісара» автора Стеблівський Є.В. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Книга друга Повстанці Кохання, що сильніше смерті“ на сторінці 54. Приємного читання.